Читати книгу - "Лінкольн у бардо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
джаспер рендолл
Якщо ми й захоплювалися колись їхньою стійкістю, то те захоплення вже давно перетворилося на відразу.
роджер бевінс ііі
Невже й нам судилася така доля?
ганс воллмен
Ні, вважали ми.
роджер бевінс ііі
(Але регулярно уважно приглядалися один до одного, шукаючи бодай натяк на те, що у нас починають розмиватися риси обличчя.)
ганс воллмен
(І постійно вслухалися у мову: ану ж почуємо хоч найменше порушення дикції.)
роджер бевінс ііі
Втім, і те, і те було ще далеко не найгірше.
ганс воллмен
Треба згадати і про містера Пейперса.
роджер бевінс ііі
По суті — про сіру лінію, що запопадливо розпласталася долі.
ганс воллмен
Про його існування здогадувалися тільки тоді, коли через нього перечіплялися.
роджер бевінс ііі
Мож мні хтось помож? Ходь. Сюд. Позбрайте мне д’купи? Мож хтось помож? Ну хоч хтось? Помжіт. Мож хтось позбрати мне д’купи? Прчистити? Мож?
Помжіт, пршВас.
л. б. пейперс
Ми поняття не мали, ким міг бути колись містер Пейперс.
роджер бевінс ііі
Від нього ж мало що й лишилося.
ганс воллмен
Ідіть Проходьте Інакше такого підсрачника дістанете, що довго будете пам’ятати Вискочу знизу і перевітрю вам портки.
флендерс квін
Флендерс Квін.
ганс воллмен
Колишній грабіжник.
роджер бевінс ііі
Бевінсе, я зараз п*** гаряченьким на твої довбані розпанахані руки, чуєш? А тебе, Воллмене, вхоплю за х*** патика, а тоді шарахну тобою у той чорнопаркан.
флендерс квін
Я, наприклад, його боявся.
роджер бевінс ііі
Я не боявся.
Аніскілечки.
Але ж ми мали нагальні справи. Затримуватися не можна було.
ганс воллмен
І ми де боком, де скоком прошмигнули краєм болота й подалися своєю дорогою, Квін же тим часом знай кляв нас, на чім світ стоїть, а потім нараз перемінився і почав слізно благати, щоб ми повернулися, адже залишатися у тому місці боявся, а покинути його (і піти далі) — то й поготів, бо що може чекати на грішника, який просто біля поламаного екіпажа з Фредеріксбурга перерізав горло одному купцеві і його доньці (та ще й зірвав із шиї тієї бідолахи разок перлів і витер його від крові її ж таки шовковою хустиною)?
роджер бевінс ііі
Трохи піднявшись догори, ми додали кроку, проминули перекособочений сарай із різним знаряддям, перетнули всипану гравієм дорогу і довго простували старим шляхом для повозів, де все ще зберігався (принаймні у цьому переконували мене мої ніздрі) легкий і якийсь таємничий запах газетного паперу.
ганс воллмен
XL
Попереду, за дещо похиленим уліво обеліском Каферті, навколо свіжозасипаної хвороб-ями зібрався натовп.
ганс воллмен
Містер Воллмен підійшов до тієї юрби і делікатно поцікавився:
А новоприбулець ще… з нами?
Він — так, відповів Тобін Мюллер-«Борсук», зігнутий, як завжди, у три погибелі від важкої праці.
Ану стуліть пельки, бо я ’го не чую, гиркнула місіс Спаркс, яка стояла навкарачки, притиснувши до землі вухо.
роджер бевінс ііі
XLI
Дружинонько моя люба, кохана лоро лоро
Беру до рук перо у стані такого виликого виснаженя, що до сього може спонукати мене лише глибока любов до всіх вас, особливо після цілого дня такої Безбожної різанини та страху. І мушу насамперед відверто звістити вам, що Том Джилмен сього жахливого бою таки не пережив. Нашу позицію у переліску виявили. Почалася сильна стрільнина, і тут я почув крик. У Тома вцілили, і він упав. Наш Відважний і Шляхотний друг лежав, уткнувшись Лицем у Землю. Я дав Хлопцям завданя будь що помститися, хочби для сього довелося пройти крізь саму браму Пекла.
Мої думки нині у такім стані, що хоч мені й відомо шо ми вирушили у тому напрямку і з тим наміром, але що трапилося далі, згадати я не можу. Знаю тільки, що все Гаразд і що я беру своє вірне перо, аби звістити тобі, що я на разі у безпеці і, пишучи сі рядки, сподіваюся, що моя Люба маленька Родина читатиме їх, втішаючись таким самим Благословіням.
Сюда, у се Місце, я прибув після далекої Дороги, ув’язниний від початку до самого кінця. Був страшний бій… здається, я вже про се писав. Том Джилмен згинув… здається, і про се я вже писав. Однак Той, хто за своєю примхою зберігає житя або його забирає, моє житя зволив зберегти, щоб я мав можливість писати тобі сі рядки. І сказати, що хоч я тут і в ув’язнині, та Благословіня свої рахую всі до одного. От лиш Утомлений на стільки, що в загалі не можу сказати, де я і як сюда втрапив.
Чекаю, аж прийде сестра-жалібниця.
Тут нависають дерева. Віє вітирець. Мені трохи сумно і боязко.
Люба моя, якесь у мене погане передчутя. Здається, баритися тут не варто. Тут, у сім місці великої печалі. Того, хто нас Любить та Оберігає, поблизу ніби то й немає. А позаяк нам треба завжди змагати до того, щоб бути поруч із Ним, то, думаю, гаятися тут нічого. Проте річ у тім, люба моя дружинонько, що я в ув’язнині, і Душою, і Тілом, тож і не спроможний тепер нікуди звідси податися, от ніби кайданами прикутий.
Мушу, отже, шукати й шукати відповідь на запитаня: що ж тримає мене в сьому безконечно печальному місці?
капітан вільям прінс
Тут з-під невисокого хвороб-насипу вирвалася зненацька, немов дике створіння з клітки, якась постать і заходилася походжати туди й сюди навкруги, стривожено зазираючи в обличчя містерові Мюллеру, місіс Спаркс та іншим.
роджер бевінс ііі
Вояк.
У формі.
ганс воллмен
Не бі-ійся, протягнув хтось із юрби. Ти був у тій старій місцині, а тепер — тут, у новій.
роджер бевінс ііі
Вояк зробився прозорий, майже невидимий — таке часом трапляється з нами у моменти сильного хвилювання, — а тоді повернувся сторчголов до своєї хвороб-ями.
Та вже за мить знов опинився назовні, з виразом якогось тужливого подиву на обличчі.
ганс воллмен
Дружинонько моя люба, Голубонько моя Лоро
У моїй в’язниці лежить якась дуже схожа на мене мішура. Я допіру її оглянув. Моя родимка на щоці, моя, нестеменно моя лінія волосся. Дивитися на ту мішуру якось неприємно. На обпеченому (!) обличчі — сум. А на тулубі — важка рана, про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лінкольн у бардо», після закриття браузера.