Читати книгу - "Атарінья"

матері, князь Фінарфін, є світочем Тіріону… А княгиня Еарвен схожа на Майе, такою

вона є вродливою… Єдине, чого мені тут не вистачало – вас усіх. Тебе, Ельронде, дітей, мами, тата… Хвала Валар, ми нарешті знову всі разом, окрім… окрім Арвен…

О, в найбільшій радості є одробина суму… Але мені соромно радіти, пані Нерданель, адже ваш сум є занадто великим.

- Однак, тепер в ньому є одробина радості, - мовила Нерданель з легким усміхом.

Келебріан цмокнула її в щоку і понеслась геть, схожа в своєму барвистому вбранні на

великого метелика. Нерданель згадала, що ця крихка істота рік була рабинею орків, аж

доки рідні не віднайшли її, і мимоволі зітхнула. Ельронд говорив, що її сину сотні літ

снився Ангбанд, і та страшна круча… Що сниться Келебріан? Чи змогли сади Ірмо

приспати її біль? І що сталося з її донькою… Арвен? Здається, Арвен…

Третього дня Ельронд прийшов сам, з

якимось величеньким пакунком, що

його зоставив у передпокої. Опісля

звичаєвого пригощення Нерданель

сама почала розмову:

- То як же ти жив далі, дитя моє?

Невже Майтімо таки взявся

навчати тебе битись на мечах?

33

- Авжеж, - відповів гість, і аж просвітлів від утіхи, - як я пишався тим, ви навіть не

уявляєте. Власне, навчали нас обидва брати – Маедрос вчив володіти мечем, а Маглор

– голосом і арфою. Співець теж неохоче брав учнів – він утримувався на межі чорної

туги лише зусиллям волі. Брати неохоче говорили про це, але я втямив з уривків

розмов, що у Маглора була жона з Синдар, а може з Нандор, в усякому разі деякі його

пісні присвячені були срібноволосій красуні. Імені її я не запам’ятав, а може при мені

його й не називали, однак Маедрос обмовився якось, що Маглорова кохана загинула

під час падіння Гімрінгу. Тоді ж, коли і мати Лаїрасула, і багато інших жон воїнів.

Загибель опісля того трьох братів, що їх називали Шаленою Трійцею, підкосила

співця вкрай, а вже загибель близнюків трохи не добила, якби не Ельрос. Між цими

двома виник якийсь… містичний зв’язок. Мій брат відчував Маглора без оsanwe…

Просто відчував. Як і я – Маедроса. Батьківська любов до Ельроса повернула Маглору

сенс життя… Ну, а що відчував Майтімо, дивлячись на мене і навчаючи мене володіти

зброєю – я не беруся відгадувати.

Келебрімбор зробив нам два мечі, по руці і зросту. Чудові клинки, ми втратили їх…

давно. Але потім вони віднайшлися, при вельми загадкових обставинах. Один з тих

мечів був у гобіта Фродо… але то вже інша історія.

Зранку нас підіймали разом з воїнами, і ми йшли навчатись. Навчав нас, як я вже

говорив, Маедрос особисто, тому я і досі б’ю з лівої краще ніж з правої. Опісля того

був сніданок, потім знову – мечі, обід, опісля обіду – заняття з квенья, з чистописання, читання книг… Після ж вечері нас кликав до себе Маглор, і ми навчалися володіти

арфою і голосом. Нудьгувати нам було ніколи –

не те, що в Гаванях, де ми часом не знали куди

себе подіти.

Була за той час всього одна подія, яка порушила

цей усталений лад. Майтімо був чудовим

оповідачем, він часто нам розповідав, як Нолдор

жили тут, в Ендоре… Як воювали, як веселились

у проміжках між сутичками і битвами. Оповідав

про своїх загиблих братів, не укриваючи їхніх

недоліків, і своєї болісної й гіркої любови до

своїх родичів. Оповідав про батька Феанора, про

вас, про Тіріон. Нічого не прикрашаючи – саму

лише істину. Про меч біля грудей князя

Нолофінве, про палаючі кораблі Лосгару ми

вперше довідались від нього. Рудоволосий

ненавидів лжу, бо повелителем лжі був Моргот,

його особистий ворог.

Найбільше Майтімо любив оповідати про Фінгона Астальдо – рятівника, побратима, родича. Він знав і його сина, того, котрий мешкав нині на острові Балар. Майтімо

показував нам свої малюнки – він чудово малював отією своєю загрубілою від зброї

лівицею. На малюнках темноволосий усміхнений Ельда тримав на руках мале

ельфеня, яке дзвінко сміялось, бавлячись його косами. Був і ще один малюнок –

Майтімо та малий Ерейніон сиділи біля дерева, і малий тримав в руках руде білченя.

Маедрос мовив, що небіж завжди називав його: «Рудий та ще й пухнастий», а ще –

«Майтімо-вивірка».

Якось, опісля того, як Маедрос зізнався нам в любові до цих звіряток, ми з братом

вирішили подарувати йому білченя. Мабуть не треба оповідати, що Ельрос дуже

змінився за час життя на Амон-Еребі. З ніжного хлоп’яти поволі виростав воїн,