Читати книгу - "Американська трагедія"

— І ніколи не наполягали, наприклад, щоб вона найняла таку кімнату, куди ви могли б пройти непомітно і звідки могли б вийти вночі або вдень, не зустрівшись ні з ким?

— Ніколи. І крім того, в цей будинок дуже важко було ввійти і дуже важко вийти непомітно.

— Чому ж?

— Тому що двері її кімнати були поряд з парадними дверима, через які всі входили і виходили, і кожен міг помітити чужу людину. (Ця відповідь теж була заучена напам’ять).

— Але ви все-таки пробирались у дім потихеньку?

— Так, сер… тобто, бачите, ми обоє ще спочатку вирішили, що чим менше нас бачитимуть разом де-небудь, тим краще.

— Через те фабричне правило?

— Так, сер, через те правило.

Після цього йшла розповідь про різні утруднення з Робертою, причиною яких була поява в його житті міс X.

— Тепер, Клайд, нам доведеться поговорити трохи про цю міс X. За договореністю між обороною і обвинуваченням, — підстави для цього вам, панове присяжні, звичайно, зрозумілі,— ми можемо тільки злегка зачепити цю тему, бо йдеться про зовсім ні в чому не винувату особу, чиє справжнє ім’я немає ніякої потреби тут називати. Але деякі факти доведеться згадати, хоч ми будемо поводитися з ними якнайделікатніше — стільки ж ради тієї, що жива і ні в чому не винувата, скільки й ради покійної. І я певен, що міс Олден погодилася б з цим, якби вона була жива. Так от, відносно міс X, — провадив він, обернувшись до Клайда. — Обидві сторони вже визнали, що ви познайомилися з нею в Лікурзі приблизно в листопаді або грудні минулого року, Чи вірно це?

— Так, сер, це вірно, — сумно відповів Клайд.

- І ви зразу ж до нестями закохалися в неї?

— Так, сер. Це правда.

— Вона була багата?

— Так, сер.

— Красива? Це, я гадаю, визнали всі,— додав Джефсон, звертаючись до суду в цілому і не чекаючи відповіді Клайда, але той, добре вимуштруваний, все-таки відповів:

— Так, сер.

— В той час, коли ви вперше зустрілися з міс X, ви двоє — ви і міс Олден, хочу я сказати, — вже вступили в незаконний зв'язок, про який тут говорилось?

— Так, сер.

— Тоді, беручи все до уваги… ні, от що, одну хвилину, я спочатку хочу спитати вас про інше… дайте подумати… Скажіть, коли ви зустрілися з міс X, ви все ще любили Роберту Олден?

— Так, сер, я любив її.

— Ви ніколи доти не почували, що вона стає для вас тягарем?

— Ні, сер.

— Її ікохання і дружба були вам такі ж дорогі та відрадні, як і раніше?

— Так, сер.

Кажучи це, Клайд згадував про минуле, і йому Здавалось, що він сказав чистісіньку правду. Так, вірно, саме перед зустріччю

з Сондрою він справді був дуже спокійний і щасливий з Робертою.

— А скажіть, до зустрічі з міс X були у вас з міс Олден які-не-будь плани на майбутнє? Адже ви, напевне, замислювались над цим, — так?

— Н — не зовсім (і Клайд нервово облизав пересохлі від хвилювання губи)… Бачите, я взагалі нічого не обдумував заздалегідь… тобто нічого поганого для Роберти… І вона, звичайно, теж нічого такого не думала. Просто нас уже з початку несло за течією. Напевно, це все тому, що ми були дуже самотні. У неї в Лікурзі нікого не було, у мене теж. А тут ще це правило, — через нього я не міг ніде бувати з нею… а вже коли ми зблизились, так усе й пішло само собою і ми не дуже замислювались над цим — ні вона, ні я.

— Ви просто пливли за течією, бо поки що нічого з вами не сталось і ви не думали, що може статись? Так?

— Ні, сер. Тобто так, сер. Так воно й було. — Клайд дуже старався бездоганно промовити ці багато разів повторені й дуже важливі відповіді.

— Але мусили ж ви про щось думати — хто-небудь один або ви обоє. Адже вам був двадцять один рік, а їй двадцять три.

— Так, сер. Мені здається, ми… здається, я думав іноді.

— Що ж саме ви думали? Не пригадуєте?

— По-моєму, так, сер, я пам’ятаю… Тобто я знаю точно, я іноді думав, що коли все піде гаразд і я почну більше заробляти, а вона знайде роботу в іншому місці, то я зможу всюди бувати з нею відкрито, а згодом, якщо ми з нею так само будемо любити один одного, можна буде й одружитися.

— Ви справді думали тоді, що одружитесь з нею?

— Так, сер. Звичайно, думав — саме так, як я сказав.

— Але це було до того, як ви зустріли міс X?

— Так, сер, це було раніше.

(— Здорово зроблено! — в'їдливо зауважив Мейсон на вухо сенаторові Редмонду.

— Чудовий спектакль, — театральним шепотом відповів Редмонд.)

— А говорили ви їй про це що-небудь певне? — провадив далі Джефсон.

— Ні, сер, не пам'ятаю… Начебто нічого певного не говорив.

— Що-небудь одно — або говорили, або ні. Що ж саме?

— Та справді-бо ні те, ні друге. Я часто казав, що люблю її і хочу, щоб ми завжди були разом, і сподіваюсь, що вона ніколи мене не залишить.

— Але ви казали, що хочете з нею одружитись?

— 'Ні, сер, що хочу одружитись — не казав.

— Так, так, добре… А вона? Що вона казала?

— Що вона ніколи не залишить мене, — із зусиллям, несміливо відповів Клайд, згадуючи останній крик Роберти і її останній погляд.

І, діставши з кишені хустинку, він став витирати вогке холодне обличчя і руки.

(— Чудова постановка! — глузливо пробурмотів Мейсон.

— Досить-таки розумно! — недбало зауважив Редмонд.)

— Але скажіть, — рівним і холодним тоном провадив далі Джефсон, — якщо у вас було таке почуття до міс Олден, як же ви могли так швидко змінити своє ставлення до неї після зустрічі з міс X? Хіба у вас така хитка вдача, що ваші почуття і думки змінюються щодня?

— Ну, про це я раніше ніколи не думав… Ні, сер, я не такий!

— А до того, як ви познайомилися з міс Олден, вам доводилось коли-небудь серйозно любити?

— Ні, сер.

— Але чи вважали ви, що ваші відносини з міс Олден серйозні і міцні,— що це справжнє кохання, — поки не зустрілися з міс X?

— Так, сер, я так і вважав.

— А потім, після цієї зустрічі?

— Ну, потім… потім уже все стало по-іншому.

— Ви хочете сказати, що після того, як ви один або два рази побачили