Читати книгу - "Вибрані твори"

А виданий непогано, навіть ілюстрації на вкладних листах (Мейєрхольд[656], кадр з фільми «Коровини діти»[657], Д. Фурманов[658]). Трохи все це не в'яжеться з загальною передовою... «наша украинская культура и литература после многовекового угнетения встает во весь рост и гигантскими шагами идет вперед, являясь важнейшим фактором революционизирования и воздействия на мысли широчайших пролетарских и селянских масс». В Одесі цих «гигантских шагов», судячи по журналу, щось непомітно. Але разом із тим не можемо не вітати в «Провесні» акт спільної праці п'ятьох одеських революційно-літературних організацій: «Потоки Октября», «Смена», «Станок», «Гарт» і «Плуг».

Спільними силами вони мають подолати «одеські труднощі» й поставити новий журнал так, щоб він дійсно виправдав широкі обіцянки своєї передмови.

Якимось анахронізмом віє від цього «зошиту» (може, учасники його думають, що продовжують колишні «зошити боротьби»[660]), анахронізмом тому, що після резолюції ЦК КП(б)У, винятки з якої ми даємо в цьому числі «Плужанина»[661], комуністові доказувати, як це робить О. Досвітній у передовій статті цього «Зошиту»[662], що неоклясики «рухають колесо історії вперед» і всім єством переймаються теоретичними розуміннями революційного марксизму, що вони не є наші клясові вороги — цього не робив навіть тов. Хвильовий. Може, О. Досвітній і М. Могилянського[663] вважав за такого великого марксиста, що всім єством перейнявся пролетарським світоглядом.

Характерне в статті О. Досвітнього (передовій статті органу ваплітовців) й цікаве признання, що «основні положення, загострені в подробицях, висунув М. Хвильовий не особисто, а од колективу, групи». Що ж — ми це знали і тому боролися й боремось саме з «академією», а не з одним тов. Хвильовим.

Та як же й не боротися, коли неодмінний секретар «академії» О. Слісаренко, що так нещадно лущить пролетарську письменницьку молодь у своїх рецензіях (куди тобі славнозвісні «напостовські голоблі»), коли цей «академік» у статті «В боротьбі за пролетарську естетику» (не забудьмо, що ВАПЛІТЕ, за власним висловом, є інститут громадської естетики), розвиваючи далі положення О. Досвітнього, пише: «В недалекому часі... може бути винесений „за скобки“ ідеологічний момент боротьби, бо сучасна боротьба в мистецтві є не лише боротьбою ідеологічною, а насамперед — боротьбою за пролетарські елементи стилю в мистецтві». І далі: «Ми вже нині маємо те положення, що в колах комуністичної інтелігенції, різноманітної з погляду соціяльного походження, момент боротьби ідеологій винесений „за скобки“, а в скобках залишилася боротьба естетик різних кляс і суспільних верств».

Здорово? Ми б сказали, що це чистісінький троцькізм[664], коли б О. Слісаренко не виносив самого себе «за скобки» взагалі всякого розуміння клясової боротьби в переходову добу, а «в скобках» лишив свою своєрідну ваплітовську естетику, незалежну від боротьби класових ідеологій (боротьби класових ідеологій нема, а боротьба класових естетик є і буде). Такої плутанини академічної ми ще зроду не чували; не дивно, що після цього і неоклясиків за справжніх марксистів визнати можна.

На цьому і спиниться можна...

На обкладинці «Зошиту» вміщено «марку» ВАПЛІТЕ: хтось із молотом в колі стоїть. Круг кола літери вапліте написані. Молот проти літери «п» припадає. Лихі язики кажуть, що це символістично. Все пролетарське з «вапліте» вилітає й лишається саме «валіте». Дотеп, звичайно, грубуватий, але писання «академіків», як бачимо, дають привід казати, що