Читати книгу - "Вибрані твори"

наук. Заснована як Українська Академія наук у 1918 р. ">[651] «Про шляхи розвитку сучасної літератури»[652] і захищає позицію Гр. Яковенка про відсутність справжньої критики в статті («Провокація»), що послужила початком літдискусії 1925 року і мала наслідком памфлети з «олімпу». Стаття неглибока, розхристана. В свій час була б корисною, тепер значіння майже не має.

3. «Вікно в Европу» або перевірка кваліфікації наших европенків — найсерйозніша по зачепленій темі, але найгірше виконана. К. Буровій хоче доказати «неєвропейськість» О. Дорошкевича, М. Зерова, Ю. Меженка і т. д. і доказує це тим, що перший — не знає європейських мов, другий зробив помилку у зредагованій ним книзі Черемшини, і подібними дрібними «фактами». Вони можуть бути пристьобнуті до ширшого і глибшого обгрунтовання такої теми, але ніяк не вичерпують її.

4. «Европа чи Росія»? — підкреслює в нашій літдискусії потребу вчитися в братній і близькій мовою російській літературі, і клясичній і новій пролетарській. Це являється оригінальним, і в цілому К. Буровій додає до літдискусії новий момент, що по суті, звичайно, не є гостродискусійним.

[Рецензія на книгу Я.Качури «НЕПІ»][653]
Качура Я. НЕПІ. Оповідання. — Книгоспілка, 1926. Ст 96. Ціна — 45 коп.

Я. Качура серед нашої письменницької молоди вже давно звернув увагу на себе як один із тих, кого ВАПЛІТЕ не зріклося б одірвати від «Плуга»: мовляв, «справжній» письменник. Підставою цього бажання є, очевидно, деякий присмак богемської ідеології, що іноді відгонить від творів Качуриних. Є цей присмак і в рецензованій книжці. Але основний тон його творів лишається плужанський, пролетарсько-селянський (оповідання «Без останніх сторінок»). Вражінь у Я. Качури багато, він уміє їх збирати й занотовувати. Але неприємно вражає одна манера, що вже відзначалася критиками: деяке перебільшення в стремлінні бути дотепним, що іноді переходе у шарж. Немає сторінки в «НЕПІ», де б не рясніло «лапками» — нарочитим підкресленням «дотепних» словечок, іноді зовсім не дотепних. Це надає оповіданням («Непі», «Історія одного кохання») газетний, фейлетонний характер і псує вражіння. Печать похапливости, необроблености взагалі лежить на Качуриних творах. Автор видимо спішить виявити себе — і сам собі тим шкодить.

[Рецензія на видання «На литературном посту»][654]
На литературном посту. Двохтижневий журнал марксівської критики / За редакцією Л. Авербаха, Б. Воліна, Ю. Лібединського, М. Ольмінського й Ф. Раскольнікова. — Москва, № 1. Квітень 1926. Ціна — 30 коп.

Це — нащадок колишнього «На посту», але без Г. Лелевича, І. Вардина і С. Родова, що їх виключено з ВАПП'у. Журнал ставить собі чи не неосяжне завдання: «быть органом культурной революции в области литературы». Надто голосно. Тим часом свої завдання: по-революційному відгукнутися на найбільші явища літературної сучасности — журнал виконує сумлінно. Багато ретельно оброблених, серйозних рецензій-статтів. Замісць перевантаження гостро-полемічним матеріялом, що було в старому «На посту» — тільки дві статті такого характера (Л. Авербаха проти Веронського і М. Лузгіна проти Родова). Зате введений гумористично-критичний матеріал, пародії, що оживлюють номер. Цікава анкета між відповідальних робітників, з якої вияснюється, що художня сучасна література їм майже невідома. Бракує матеріалу з теорії літератури в марксівському освітленні. Видно, в вузьких рямцях журналу (4 друкованих аркуші) редакції важко повертатися. Запорукою успіху може бути тільки регулярний його вихід. Чекаємо дальших номерів.

[Рецензія на видання «Провесень»][655]
Провесень № 1. Літ[ературно]-худож[ній] журнал — орган Одеської федерації пролетарських] і селянських письменників. — Одеса, 1926. 24 стор. Ціна 40 к.

Молодий журнал, дуже молодий... Містить у собі маленькі оповідання й вірші на одеськім жаргоні, що чомусь називається руським язиком. Наприклад], А. Шпирт пише:

Люблю весны веселый гул, Весна балует шалуном, Темнеют пятна на снегу,