Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

705
0
26.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 241 242 243 ... 315
Перейти на сторінку:
уникнути поліційних кийків при штурмі студмістечка, і от уже Фергюсона, котрий намагається виконати своє репортерське завдання скромної студентської газети, б’ють по потилиці кийком, котрою вимахує ще один агент у цивільному, переодягнений під студента, б’ють по тій голові, котру в одинадцяти місцях зашивали чотири з половиною роки тому, і коли Фергюсон упав на землю від сили цього удару, хтось інший наступив йому на ліву руку каблуком чобота чи черевика, на ту ж руку, де вже й так не вистачало великого і двох третин вказівного пальців, і коли нога опустилася на нього, Фергюсон відчув, що рука, певно, зламалася, що виявилося неправдою, але ж як вона боліла і як швидко потім розпухла, і як сильно з тієї миті він став зневажати лягавих.

Заарештували сімсот двадцять осіб. Повідомляли про сто п’ятдесят травм, рівно як і було невідомо скільки таких травм, про котрі не повідомляли, в їх числі й удари, що впали на голову й руку Фергюсона.

Редакційна сторінка «Спектейтора» того дня не містила слів – лише шапка, за котрою йшли дві порожні колонки, окреслені чорним кольором.

Весна 1968-го (V). У суботу, четвертого травня, Фергюсон та Емі нарешті сіли й поговорили. На цьому наполіг Фергюсон – і він же ясно дав їй зрозуміти, що не бажає, щоб їхня розмова стосувалася його травм чи арешту Емі разом з її соратниками, що окупували Лоу, та й обговорювати всезагальний страйк проти Колумбії, котрий увечері тридцятого квітня оголосила коаліція червонопов’язочників, зеленопов’язочників та поміркованих (стратегія СДС спрацювала), вони не будуть і на жодну мить не зупиняться на тих великих подіях, що почали відбуватися в їхньому улюбленому, шалено згадуваному Парижі, ні, сказав він, на один-єдиний вечір вони забудуть про політику і розмовлятимуть про себе, і Емі на це неохоче погодилася, хоча тепер мало про що взагалі думати, крім руху, вона це називала ейфорією боротьби й електричним пробудженням, що перетворили її після шести діб комунального життя в Лоу.

Аби уникнути можливого ґвалту в квартирі, Фергюсон запропонував вирушити на нейтральну територію, до громадського місця, де присутність сторонніх людей не дозволить їм вийти з себе, а оскільки в «Зеленому дереві» вони не були вже більше двох місяців, то й вирішили повернутися до «Міста Ням», як припускав Фергюсон, на останню їхню спільну трапезу на решту всього їхнього життя. Якими же щасливими були містер і місіс Молнар бачити їхню улюблену молоду пару, коли та увійшла у двері ресторану, і до чого послужливими вони були, коли Фергюсон попрохав столик у віддаленому кутку в задньому залі – приміщенні менше переднього, на невеликому узвишші, де стояло менше столиків, і такими добрими вони були, що запропонували їм безкоштовну пляшку бордо до вечері, і до чого сумно почувався Фергюсон, коли вони з Емі сіли за свою останню вечерю всіх часів, відзначивши, наскільки доречно Емі інстинктивно сіла на стілець, розвернутий спинкою до стіни, а це означало, що вона може дивитися назовні й бачити інших людей у ресторані, Фергюсон же не менш інстинктивно всівся на той стілець, що стояв спинкою до цих самих людей, і це означало, що єдиною особою, котру він міг бачити, була Емі, Емі й стінка за нею, оскільки саме так вони й трималися, сказав він собі, такими й були вони останні чотири роки й вісім місяців: Емі дивилася на інших, а він дивився лише на Емі.

Вони провели там півтори години, може – годину й три чверті, він так до пуття й не зрозумів, скільки це тривало, і поки зазвичай прожерлива Емі колупала їжу, а Фергюсон один за одним осушував бокали червоного вина, сам-один спустошивши ту першу пляшку й замовивши іншу, вони розмовляли й замовкали, знову розмовляли й замовкали, а потім усе говорили, говорили й говорили, і вже досить скоро Фергюсонові повідомили, що між ними все кінчено, що вони переросли один одного і тепер рухаються в різні боки, а тому їм слід припинити жити разом, і ні, мовила Емі, в цьому ніхто не винен, і вже менш за всіх винен Фергюсон, він же кохав її так сильно і так добре з самого їх першого поцілунку на лавочці в тому скверику Монклера, ні, справа просто в тому, що вона більше не здатна зносити задушливих меж їхнього парного життя, їй треба бути вільною, щоб ломитися далі життям одній, поїхати до Каліфорнії без прив’язок і без тягаря кого б там не було і чого б не було, і далі працювати на рух, отаке тепер її життя, і Фергюсонові більше немає в ньому місця, її чудовому Арчі з його великою душею й добрим серцем доведеться надалі обходитися без неї, і їй жаль, так жаль, так невимовно жаль, але так вже воно тепер усе, і нікому й нічому на всьому білому світі нізащо не вдасться цього змінити.

Емі вже плакала, два струмочки сліз текли її обличчям, доки вона ніжно розпинала сина Рози й Стенлі Фергюсонів, проте сам Фергюсон, у котрого було значно більше причин плакати, ніж у неї, був надто п’яний для того, щоби плакати, не надто п’яний, та доволі п’яний, щоб не відчувати позову відкручувати крани з солоною водою, що було лише на щастя, як йому видавалося, оскільки не хотілося, щоб її останнє враження про нього було як про людину роздавлену, котра ридає перед нею нутрощами назовні, і тому він закликав на поміч усі сили, що в ньому ще залишалися, й вимовив:

О, моя найкоханіша Емі, моя незвичайна Емі з неприборканим волоссям та сяючими очима, моя люба в тисячі трансцендентних нагих ночей, моя блискуча дівчинко, чиї рот і тіло багато літ творили чудеса з моїми ротом і тілом, єдина дівчина, котра коли-небудь спала зі мною, єдина дівчина, з ким мені коли-небудь хотілося спати, увесь мій залишок життя мені не просто буде не вистачати твого тіла, а й особливо не вистачатиме тих частин твого тіла, що належать лише мені, що належать моїм очам і моїм рукам, і навіть тобі самій невідомі, тих твоїх частин, яких ти й не бачила ніколи, тих задніх частин, що невидимі для тебе так само, як мої невидимі для мене, як невидимі вони для всякої особи, котра володіє своїм власним тілом, починаючи з твоєї попи, природно, твоєї неймовірно круглої та вишуканої попи, і задніх сторін твоїх ніг із маленькими бурими крапинками на них, перед котрими я схилявся так довго, і тих зморщечок, що

1 ... 241 242 243 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"