Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

награвіювалися на твоїй шкірі під самими твоїми колінами, в тому місці, де нога згинається, як захоплювався я красою цих двох ліній, а ще прихована частина твоєї шиї та горбики на твоєму хребті, коли ти нагинаєшся, і прегарний згин твого попереку, котрий належав мені й лише мені всі ці роки, і більша частина твоїх лопаток, люба моя Емі, як же дві лопатки твої випирають – це мені завше нагадувало лебедині крила, або ж крильця, що стирчать зі спини сельтерської дівчини з «Білої скелі», котра була першою дівчиною, яку я коли-небудь покохав.

Прошу тебе, Арчі, мовила Емі. Перестань, будь ласка.

Але ж я ще не закінчив.

Ні, Арчі, я тебе благаю. Я так більше не можу.

Фергюсон зібрався був заговорити знову, та не встиг висунути язик на відповідну позицію, як Емі піднялася зі стільця, витерла сльози серветкою і вийшла з ресторану.

Травень-червень 1968-го. Уранці Емі зібрала свої речі, залишила їх у батьків на Західній Сімдесят п’ятій вулиці, після чого провела свій останній місяць студенткою Барнарду і ночувала на дивані у вітальні у Патсі Даган удома, на Клермон-авеню.

Фергюсон був тепер більше ніж вимотаний, більш ніж оглушений, він повернувся до чорного гуртожиткового ліфту затемнення 1965 року, котре було вже годі відрізнити від затемнення 1946–1947 років, коли він ще перебував в утробі своєї матері. Йому виповнився двадцять один рік, і якщо він має намір розпоряджатися ще якимсь життям у майбутньому, йому доведеться народитися заново – стати крикливим немовлям, котрого витягують з пітьми, щоб дати ще один шанс відшукати свій шлях у сяйві й мерехтінні світу.

Тринадцятого травня один мільйон осіб пройшов із демонстрацією вулицями Парижу. Уся країна Франція повстала, а куди ж, в ім’я усього святого, подівся де Голль? Один плакат проголошував «КОЛУМБІЯ-ПАРИЖ».

Двадцять першого Гамільтон-хол зайняли повторно, арештували сто тридцять вісім осіб. Тієї ночі битва в студмістечку Колумбії між лягавими й студентами була ширшою, кривавішою та жорстокішою за ту, що сталася вночі, коли були арештовані більш ніж сімсот протестувальників.

Після номера від двадцять другого травня «Спектейтор» перестав виходити – аж до останнього номера в тому семестрі, третього червня. Того ж дня Фергюсон поїхав із Нью-Йорка провести місяць зі своїми батьками у Флориді.

Поки він летів на південь, стріляли в Енді Ворхола – і ледь не вбили його, жінка на ймення Валері Соланас, що написала маніфест під заголовком «ШЛАК» (Товариства усікновення чоловіків) та п’єсу під назвою «Запхай собі в дупу».

Через два дні потому в Лос-Анджелесі чоловік на ймення Сірхан Сірхан стріляв у Роберта Кеннеді та вбив його, у сорок два роки.

Кожен вечір у сутніках Фергюсон гуляв пляжем, майже щоранку грав із батьком у теніс, їв копчену лососину з яєшнею у «Вулфіс» у пам’ять про бабусю і майже увесь час проводив у квартирі під кондиціонером, працюючи над своїми перекладами французьких віршів. Шістнадцятого червня, вже не знаючи, де саме зараз Емі, він запечатав один такий вірш у конверт і відіслав їй на адресу її батьків у Нью-Йорку. Писати їй листа він не міг – і не бажав він їй писати листа, а от у вірші він якось спромігся сказати майже все, що сам він уже не міг їй сказати.

Гійом Аполлінер

Рудоволоска

Ось я весь на виду чоловік переповнений глуздом тверезим

Що сприймає в житті та й у смерті у межах доступного людям

Пережив і тортури, і радість кохання

Той, що іноді змушував інших визнавати свою думку.

Той що знає декілька мов

Той що світом бродив чимало

Що побачив війну в артилерії та в піхоті

Поранений у голову трепанований під хлороформом

Той що втратив найближчих друзяк у різні небувалій

Знаючи все що людині дано про сьогоднішнє та й про майбутнє

І на мить відволікаючись від цієї війни

І між нами друзяки й за нас

Намагаюся я зрозуміти цю давню тяжбу звичного з новим

І Порядка з Дерзанням

Ви чий рот створений за Господнею подобою

Як втілення порядку

Не судіть нас суворо захочете то порівняйте

Нас і тих хто відомий як втілення цього порядку

А тому що під впливом тяги до дерзання

Ми ж вам не вороги

Хочем вам ми відкрити небачені дивні далі

Де будь-то хто захоче зриває розквітлу таїну

Де палає вогняність донині не бачених барв

Сонми неосяжних видінь

Що чекають нагоди довтілитися

Нам лише б осягнути оцю доброту далину де змовкає тиша

Це той час що ми то пришпорим то повернем назад

Будьте милостиві до нас гріхи й прорахунки пробачте сповна

Нині знову шаленство літа в природі

Моя юність померла я не знайду я тієї вже бувшої весни

І палаючий Розум сьогодні землею керує

Я чекаю

Я лечу навздогін за образом ніжним і дивним

Що хвилює і владою пристрасті томить

Я залізо, а він мій упертий магніт

Як спокусливий її вигляд

Вигляд красуні рудоволосої

Мов застигла блискавка понад нею

Спалахнуло золото кучерів

Наче полум’я що лише манить

І у чайних трояндах в’яне

Ну то й смійтеся ж надо мною

Смійтесь люди зокрема отут по сусідству

Я ж вам стільки усього сказать не наважусь

Стільки що й ви самі сказати б мені не дали

Ну то змилуйтеся ж надо мною

(Переклав А. І. Фергюсон)

6.2

6.3

Тридцять дев’ять днів потому, як Фергюсон викинув гроші Флемінга у вікно, він передрукував останні сторінки остаточного варіанту своєї книги. Він гадав, що цієї миті почне відчувати в собі все добре, та після короткого напливу захвату, поки викручував із машинки останні п’ять аркушів паперу й копірки, ці відчуття незабаром розсмокталися – навіть, за припущенням, одвічно приємне відчуття від доведення собі, що здатен написати книгу, що він – людина, котра завершила те, що почала, а не один із тих безвільних самозванців, котрі марять великим, а виконати обіцяне ніколи не спроможуться: така людська властивість, що стосується далеко не тільки написання книжок, і все ж годину чи близько того потому Фергюсон уже не надто щось відчував, окрім чогось на кшталт виснаженого суму, і до того часу, коли він зійшов униз випити перед вечерею з Вівіан і Лісою о пів на сьому, все нутро в нього заніміло.

Порожньо. Ось яким словом це називається, сказав він собі, сідаючи на диван і роблячи перший ковток вина, та ж порожнеча, про яку говорила Вівіан, описуючи, як то