Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 242 243 244 ... 261
Перейти на сторінку:

Взявши каву, пройшов у кімнату для нарад, на ходу відповідаючи на вітання поки що нечисленних знайомих, котрі зустрічались на його шляху. Він вже знав, з ким буде працювати, познайомився на конференції, тому сів біля колег. Пол представив його решті штату і нарада почалась.

Робоче місце Артура було біля вікна, з видом на канал. Вода поруч — це йому подобається. Весь офіс у данському стилі: великі панорамні вікна, щоб захопити більше світла, зручні меблі, все комфортно, а головне — інтер’єр надихає.

Великі вікна і вода. Потрібно буде використати цю ідею для будинку… і Злата хотіла ще щось біля води...

Як тільки почав заглиблюватись у доку — подзвонила Злата. Усміхнувся. Голосно думав про неї — вона почула.

— Привіт, Сонечку.

— Привіт… Артуре, чому ти мене не розбудив?

— Ти так солодко спала, що я не зміг примусити себе потривожити твій сон. Виспалася?

— Так, але я не побачила тебе зранку…

— Ще п’ять годин — і я буду вдома... Там, на столі, я лишив тобі дещо з Амстердама. До речі, наші фото в квартирі — це дуже класна ідея. Вчора якось не помітив, а сьогодні… стільки приємних спогадів. Дякую, Сонечку.

— Це ідея Віки...

— А ти підтримала, — до Артура підійшов колега і запропонував піти глянути “залізо”. — Сонечку, вибач, але я…

— Я розумію, до вечора. Цілую, — Злата сіла в ліжку. Вона чула чоловічий голос, що говорив до Артура — робота.

— До вечора, — сказав Артур і відклав телефон, не потрапивши пальцем на закінчення виклику — промазав, почав підніматись слідом за колегою.

— Привіт, Павленко, — Злата почула голос Вікторії біля Артура і завмерла.

— Привіт.

— Освоюєшся? — Віка сіла на край його столу.

— Так, потроху, зараз потрібно піти глянути на залізо, тому…

— Я не затримаю тебе надовго. Просто хотіла з тобою поговорити. 5 хвилин, не більше.

— Добре… I’ll be in five minutes, wait for me, please (Я буду за п’ять хвилин, зачекай мене, будь ласка),— звернувся Артур до колеги. — Я тебе слухаю.

Злата завмерла, перетворившись на слух, обхопивши обома руками телефон. Артур не закінчив виклик… вона все чує… Що ж хоче сказати Вікторія? Чому вона прийшла в офіс і має справу до її чоловіка?

— Ми з тобою майже не знайомі, але ці два дні, що я провела з твоєю дружиною справили на мене незабутнє враження — і тепер я не можу лишатись осторонь від всього, що відбувається з нею. З вами. Буду говорити прямо. Коли я побачила тебе зі Златою в суботу, то подумала, що ваша ситуація проста як два пальці: ти з нею загуляв, вона залетіла, і її батьки примусили тебе одружитися, але коли я почула вашу історію… Знаєш… Я не плакала, відколи не стало моєї мами, не думала, що буду плакати від розповіді про чуже життя. До такого я не була готова... І хочу сказати, що ви… ви обоє молодці, я захоплююся вами. Чесно.

— Це Злата молодець, а я останнім часом лажаю…

— Ти про вашу сварку?

— Так... — Артур закусив губу. Таки у Злати з Вікторією була дуже відверта розмова. Нічого дивного, він давно вже не “слухав” її, а жінкам дуже важливо проговорювати всі свої хвилювання. І інші “вуха” знайшлися. — Злата сказала, що пробачила. Я вірю, що вона не відчуває до мене ні ворожості, ні злості, але бачу, що вона ніби чекає від мене наступного удару… І я не можу пробачити самого себе за те, що зробив… Що зруйнував довіру між нами.

— Злата не чекає удару, вона боїться, що ти її залишиш.

— Залишу? Чому вона так вирішила? — Артур здивовано поглянув на Вікторію.

— Поговори з нею. Бо ви начебто помирились, але якось... не до кінця. Між вами є непорозуміння, котре отруює вам життя. Владнайте все і живіть щасливо. Ви на це заслуговуєте. Знаєш, коли я пропонувала зайняти Злату на ці два дні — я не очікувала, що вона виявиться такою…неймовірною. Та й ти не такий, яким здаєшся на перший погляд, — Вікторія усміхнулася.

— Злата неймовірна, це так… Мені з нею дуже пощастило, не те, що їй зі мною.

— Вам обом дуже пощастило зустрітися знову. Про вас книжки можна писати. Обіцяй, що поговориш з нею, сьогодні ж...

— Обіцяю… Віко, навіщо ти все це робиш?

— Не знаю… — Віка знизала плечима і усміхнулася. — Можливо, коли сам щасливий, то хочеш, щоб і всі інші були щасливими? Ну, і ви ж мої земляки, не чужі люди.

— Дякую...

— В мене є ще одне питання до тебе.

— Що за питання? — здивувався Артур.

— Як ти дивишся на те, щоб на новорічному корпоративі станцювати зі мною сальсу?

— Негативно, — відповів він одразу ж, не задумуючись.

— Чому?!

— Я останній раз її танцював в інституті і не думаю, що зможу…

— Не прибідняйся, це ж як їзда на велосипеді: раз і на все життя.

— Ні, я не хочу.

— Тоді, я попрошу Злату тебе вмовити.

— Віко, не потрібно.

— Бувай! — блондинка помахала йому рукою і пішла. Злата чула в телефоні, як віддаляються її кроки і скинула виклик.

За вечерею зізналась Артуру, що чула його з Вікторією розмову, бо він не вимкнув телефон. Було соромно, але вона не хотіла брехати і робити здивований вираз обличчя, коли б він почав з нею розмову. Артур відреагував досить спокійно. Відтепер він буде завжди ретельно перевіряти, чи закінчено виклик, бо якщо щось почує Злата — це одне, а якщо хтось інший — тут вже можливі варіанти.

Цього вечора вони, нарешті, розставлять всі крапки над “і”. Кожен з них відпустить свої страхи та біль, і не одразу, поступово, але вони перейдуть на інший рівень у їхніх стосунках.

 

В офісі була традиція: кожного понеділка працівники по черзі приносили якісь смаколики для всієї команди на сніданок. Домовлялись у п’ятницю хто принесе. Несли випічку, шоколадні плитки (для бутербродів, місцева особливість), сік. Хтось купував, хтось приносив з дому. На цей понеділок визвався принести гостинці Артур, і вони зі Златою в неділю разом пекли здобу і пироги з різними начинками, вимазуючи одне одного то борошном, то начинкою. Можна було просто купити, і Артур розглядав такий варіант, якщо, раптом, вони б зі Златою занадто відволіклися від процесу. Але все вийшло добре і він “вписався” в традицію офісу.

1 ... 242 243 244 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"