Читати книгу - "Гра престолів"

Кетлін сіла ближче до корми. Човен мчав Ріннєкрутом, піддавшись сильній течії, яка несла їх до Колісної вежі, що виднілася попереду. Хлюпіт і гуркіт велетенського водяного колеса на вежі, цей знайомий з дитинства звук, викликав на обличчі Кетлін сумну посмішку. Солдати і слуги, які скупчилися на збудованих з піщаника мурах замку, гукали «Кетлін!», і «Роб!», і «Вічнозим!». На всіх укріпленнях майоріли прапори дому Таллі: пструг у стрибку, срібний на тлі синьо-червоних хвиль. Ця картина її схвилювала, однак не розрадила. Вона не була певна, чи тепер її взагалі щось зможе розрадити. «О Неде...»

Біля Колісної вежі човен повернув по широкій дузі та врізався в збурунену воду. Веслярі сильніше насіли на весла. У полі зору з’явилася Водяна брама, і до Кетлін долинуло рипіння важких ланцюгів: угору поїхали великі залізні ґрати. Вони поволі підіймалися, а човен наближався, і Кетлін зауважила, що нижня частина ґрат руда від іржі. Поки човен пропливав попід ними, з них крапало брунатне болото, а зазублені гостряки пропливали всього за кілька дюймів од голови. Підвівши погляд на ґрати, Кетлін думала, чи глибоко проїла їх іржа й чи витримають вони таран — а чи, може, їх слід замінити.

Човен проплив попід аркою в мурі, з сонця опинившись у тіні, а тоді знову випірнувши на сонце. Навколо всюди були човни — малі й великі, прив’язані до вмурованих у камінь залізних кілець. На водяних сходах уже чекав брат разом з батьковими гвардійцями. Сер Едмур Таллі був кремезним молодиком з цілою кучмою золотисто-каштанового волосся на голові та з вогненною бородою. Нагрудник у нього був подряпаний і пощерблений після бою, а блакитно-червоний плащ — брудний від крові й гару. Поряд з Едмуром стояв лорд Тайтос Блеквуд — суворий чоловік-спис з гакуватим носом і короткими темними вусами, в яких майнула сивина. Його яскраво-жовті обладунки були оздоблені складним візерунком — викладеною з гагату виноградною лозою з листям, а худі плечі покривав плащ, пошитий з воронячого пір’я. Це саме загін лорда Тайтоса зробив вилазку та викрав брата Кетлін з табору Ланістерів.

— Сюди їх,— скомандував сер Едмур. Троє чоловіків спустилися сходами, опинившись по коліно у воді, й довгими гаками підтягнули човен. Коли на берег вистрибнув Сіровій, один з чоловіків, упустивши жердину з гаком, сахнувся, заточився — і сів просто у воду. Двоє його приятелів зареготали, і чоловік засоромився. Перестрибнувши через облавок човна, Теон Грейджой підхопив Кетлін за стан і поставив на суху сходинку, в той час як йому самому лизала чоботи вода.

Сходами спустився Едмур, щоб обійняти Кетлін.

— Люба сестро,— хрипко пробурмотів він. У нього були глибокі сині очі та призначені для усмішок вуста, але зараз він не усміхався. Вигляд він мав виснажений і знесилений: пошарпаний після битви та змарнілий од перевтоми. Поранена шия була забинтована. Кетлін міцно обійняла його.

— Кет, я горюю разом з тобою,— мовив Едмур, коли вони нарешті розірвали обійми.— Коли ми почули про лорда Едарда... Ланістери за все заплатять, присягаюся, твоя помста не забариться.

— А це поверне мені Неда? — гостро спитала вона. Рана була ще надто свіжа, словами її не розрадити. Зараз Кетлін не могла думати про Неда. І не буде. Бо це не допоможе. Вона має бути сильною.— Все це зачекає. Я маю побачитися з батьком.

— Він очікує на тебе у своїй світлиці,— повідомив Едмур.

— Лорд Гостер прикутий до ліжка,— пояснив батьків стюард. Коли цей чудовий чоловік устиг так посивіти? — Він звелів мені одразу ж провести вас до нього.

— Я сам її проведу,— повів її Едмур нагору водяними сходами, а тоді через двір, у якому колись Пітир Бейліш із Брандоном Старком схрестили за неї мечі. Попереду вивищувалися масивні піщаникові мури фортеці. Заходячи у двері, обабіч яких стояло двоє вартових у шоломах з гребенями у вигляді рибин, Кетлін запитала:

— Йому зовсім погано?

Вимовляючи ці слова, вона боялася почути відповідь.

Едмур мав зажурений вигляд.

— Мейстри кажуть, що йому лишилося вже недовго. Біль... постійний і нестерпний.

Кетлін переповнила сліпа лють — лють на весь світ: на брата Едмура й на сестру Лайсу, на Ланістерів, на мейстрів, на Неда й на батька й на жорстоких богів, які воднораз забирають у неї їх обох.

— Ти мав мене повідомити,— сказала вона.— Мав прислати звістку, коли дізнався про це.

— Він заборонив. Не хотів, аби вороги знали, що він помирає. Коли в державі так неспокійно... Він боявся, якщо Ланістери запідозрять, що він такий слабий...

— ...то нападуть? — закінчила за нього Кетлін різко. «Це все твоя провина, твоя,— шепнув у голові голос.— Якби ти не вирішила захопити карлика...»

Спіральні сходи вони долали мовчки.

Фортеця була трикутна, як і сам Річкорин, і світлиця лорда Гостера теж була трикутна, з кам’яним балконом, який стримів на схід, наче ніс велетенського піщаникового корабля. З нього лорд замку міг оглядати мури й зубчасті стіни, з нього видно було далеко-далеко, де сходяться води. Батькове ліжко виставили на балкон.

— Він любить сидіти на сонці й дивитися на ріки,— пояснив Едмур.— Батьку, гляди, кого я привів. До тебе прийшла Кет...

Гостер Таллі завжди був здорованем: замолоду — високим і широким у плечах, у старшому віці — огрядним. А зараз він мов усох, наче з кісток зійшли м’язи та м’ясо. Навіть щоки обвисли. Коли Кетлін бачила його востаннє, волосся й борода в нього були каштанові, добряче посріблені сивиною. А тепер вони стали білі як сніг.

Почувши голос Едмура, батько розплющив очі.

— Кет, маленька,— пробурмотів він голосом тонким, слабеньким і зболеним.— Моя маленька Кет,— потягнувся він руками до неї, а на вустах заграла тремтлива усмішка.— Я виглядав тебе...

— Залишу вас, поговоріть,— сказав брат і, ніжно поцілувавши лорда-батька в чоло, вийшов.

Опустившись навколішки, Кетлін узяла батька за руку. Долоня була велика, але висохла, безсила, й попід шкірою вільно ходили кості.

— Ти мав мені сказати,— мовила Кетлін.— Послати крука, або гінця...

— Гінців можуть перехопити й допитати,— відповів батько.— Круків — підстрелити...

Його скрутив раптовий біль, і він дужче стиснув доччину руку.

— У мене в животі раки... щипаються, всякчас щипаються. День і ніч. У них жахливі клішні, в цих раків.