Читати книгу - "Спомини"

через хворобу (1938–1939) душпастирював у с. Волосянка Славського p-ну Дрогобицької обл. (тепер Сколівський р-н Львівської обл.) та в селі Тухолька Львівської обл. У 1946 р. підписався про перехід на православ’я, та все одно не уникнув репресій — був засуджений і відбував ув’язнення у Воркуті. Після повернення був деканом у Стрию, де й помер у 1985 р.(обратно) 85

Роман Сліпий (1881–1918) — брат Йосифа Сліпого що, хоч і помер досить рано, відіграв дуже важливу роль у формуванні особистости Йосифа Сліпого. Коли малому Йосифу виповнилося п’ять років, Роман купив йому “Буквар” і зимовими вечорами вчив його читати й писати — і йдучи до школи, хлопець уже вмів і те, й друге. На знак вдячности своєму братові Йосиф Сліпий у 10-ту річницю його смерти присвятив його пам’яті книжку “Шляхом обнови” (Львів 1928), де виклав ідейні основи майбутнього Товариства Українських студентів-католиків “Обнова”, що було створене двома роками пізніше. Крім того Йосиф Сліпий із вдячністю згадує свого брата Романа у “Благодарнім Слові”, виголошеному 17 лютого 1972 р. з нагоди свого 80-ліття у храмі Жировицької Божої Матері в Римі, а також у своєму “Заповіті”. Див.: Твори, т. 3–4, с. 123–127; т. 13, с. 149; Патріярх Йосиф. Заповіт. Філадельфія 1992, с. 4.

(обратно) 86

Євгенія Крупа (1884–1918) померла невдовзі після смерти брата Романа.

(обратно) 87

Мається на увазі Перша світова війна.

(обратно) 88

Про Володимира Сліпого не маємо інших відомостей, окрім дат його життя: 1888–1918.

(обратно) 89

B1; А1, A4: <Хоч як хотів я бачити, як розквітався мак, то однак ніколи не вдалось мені це побачити>.

(обратно) 90

A1, C1; В1: <на п’ятому-шостому році>.

(обратно) 91

В1: <навчена річ>.

(обратно) 92

Тут “овочі” в архаїчному значенні “фрукти”.

(обратно) 93

Нім.: “Я є молодий, ти є малий…”

(обратно) 94

“Кірха” (з нім.: “Kirche”) — Лютеранська церква.

(обратно) 95

A1, А1, C1; М, В1: <хотіла>.

(обратно) 96

Михайло-Іван Світенький (1858–1936) — священик-катехит, вдівець (з 1890), душпастирював у селах Львівщини та Тернопільщини (Товсте, Ладичин, Вовків). У 1894–1896 pp. був заступником декана Щирецького деканату, у 1897–1898 — працював катехитом у Львові, у 1899–1900 — військовим капеланом у Перемишлі, з 1901 — служив безперервно парохом у Ладичині, де помер 15 червня 1936 р.

(обратно) 97

Микола Ляторовський (1810–1889) — греко-католицький священик Львівської архиєпархії, висвячений у 1838 p., вдівець (з 1884). Душпастирював на Тернопільщині, довголітній парох Струсова (1843–1889).

(обратно) 98

Василь Левицький (1870–1943) — одружений священик, після свячень у 1893 р. був сотрудником у Струсові (1894–1901), потім душпастирював у Бірках Великих і Малих, у Тернополі, а з 1920 р. й до кінця життя був парохом у с. Лука-Мала, де й помер 17 лютого 1943 р.

(обратно) 99

Роман Левицький (1895–1962) — одружений священик, висвячений у 1925 p., душпастирював у селах Бубнище (Долинський д-т), Дідушиці-Малі біля Стрия, Кудобинці (Зборівський д-т), у 1935–1946 pp. був парохом у Братківцях. З приходом більшовиків був заарештований і засланий у Сибір (Хабаровський край). Помер у Стрию 30 листопада 1962 р.

(обратно) 100

Ілля Копровський — український маляр, член Товариства для розвою руської штуки.

(обратно) 101

Платон Карпінський (1873–1937) — священик, відомий богослов, філософ, душпастир, проповідник, член НТШ. Родом із Красного, закінчив гімназію в Бережанах, вивчав філософію та богослов’я у Львові. Висвячений у 1898 p., душпастирював на Бережанщині та Теребовлянщині: спочатку був сотрудником у Дарахові (1898–1899), Кобиловолоках (1899–1901), Струсові (1901–1904), згодом парохом у Вербові (1904–1905), Дичкові (1903–1913) та Острівці (1913–1937); проводив велику проповідницьку та громадську діяльність, створював кооперативи “Сільського Господаря”, заснував понад 40 читалень у Підгаєцькому, Теребовлянському і Тернопільському повітах. Опублікував свої проповіді, а також переклади проповідей з чеської мови.

(обратно) 102

Це питання не таке просте, як може здатися на перший погляд, і Йосиф Сліпий не даремно написав тут церковнослов’янський термін “общеніє святих” (лат.: “communio sanctorum”), який важко перекласти українською, зберігши все його семантичне навантаження. Сама фраза походить з Апостольського Символу Віри, що розвинувся в Південній Галії десь між V і VIII ст. з латинського хрещального символу. Одним із додатків його розширеної версії була також фраза: “Credo… in sanctorum communionem”, щодо якої виникали два питання: 1) чи ця фраза має латинське, а чи грецьке походження? 2) що саме означає ця фраза? Відповідь на перше питання визначала відповідь на друге. Прихильники латинського походження фрази розуміли спілкування як спільне життя святих, а святими були не лише мученики й ісповідники, а й усі без винятку охрещені, як померлі, так і живі. Прихильники грецького походження