Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 248 249 250 ... 279
Перейти на сторінку:
на паркані резиденції старшого координатора ґронами висіла місцева малеча, вітаючи Тангора криками: «Дядечку, поворожи!» У куратора просто волосся дибки стало.

— Не нервуй, — порадив йому чаклун. — У мене брат — білий, так що цій шпані мене не здолати.

І показав дітям «козу». Ті привітали непристойний жест бурею захвату.

Старший координатор, який спостерігав весь цей цирк через вікно, питатися нічого не став — гордість не дозволила. А кумасі у дворах завели пересуди, що некромант з’явився в Танурі на урожай трупів і скоро особисто буде їх піднімати. Куди, питається, жандарми везуть са-оріотських мерців? Ото ж! Метью подумав і не став ні з ким сперечатися — лише на гірше вийде.

Після спільної пиятики стосунки мага і куратора сповнилися більшою довірою. В смислі, якщо раніше Тангор утримувався від різноманітних авантюр, пам’ятаючи про спостереження, то тепер він просто тягнув Метью за собою. На західний схил, на східний схил, на «ген оті-во острівці в морі». Зазвичай чорні не люблять природу і пікніки, але некромант про це, схоже, забув.

— Навіщо нам туди? — намагався нарозумити підопічного Метью.

— Камені у вас тут дивні, — невпопад відповідав Тангор. — По всьому узбережжю такі бурі, а тут чистий граніт. Навіть галька гранітна.

— Результат масивного зсуву в давні геологічні епохи, — вирішив проявити ерудицію куратор (придумати, як відвадити чаклуна від прогулянок, у нього не виходило).

— Ага, ага, — кивнув Тангор. — Зсув. Поперек скелі. Якщо я тобі скажу, що шукаю виносний дефлектор, тебе це влаштує?

Найсмішніше, що той детектор вони таки знайшли — на крихітному острівці, який щоденно затоплювало приливом. Метью змушений був визнати, що двометрове прозоре вкраплення в граніті не може мати природнього походження. Але як його зробили?

— Та пофіг, — відмахнувся Тангор. — Ліпше он туди дивись! Бачиш?

— Бриж над каменями?

— Скажеш таке бриж! Це Джерело!

— Як? Без носія?

— Угу. Не знав, що таке можливо. Уявляєш, що тут діється вночі? А зранку все змиває прилив.

Метью злодійкувато оглянувся: якщо господар винайнятого човна почує їх розмову, то до берега їм доведеться добиратися плавцем.

— Чи можна це якось…

— Особисто я не ризикну. Воно і раніше-то незрозуміло як працювало, а тепер ще і зламане. Не сци, поки море не піде, тут абсолютно безпечно.

Метью здригнувся — білі хатинки міських околиць з острова було видно зовсім добре. М-да. Раніше Танур здавався йому безпечним. Лівіше зворушливо беззахисного поселення стовбичив гранітними бастіонами старий форт, прапор з емблемою «нагляду» гордо майорів над центральною вежею.

«Дармоїди!!!»

— Ви знали, що тут таке буде? — уточнив куратор?

— Ні, — похитав головою маг. Просто зараз я задачку одну розв’язую, ніби ребус навпаки. Відповідь знаю, а тепер пробую вгадати запитання. І знаєш що? У мене сильна підозра, що розв’язувальники у свій час непогано так дали маху.

Метью спробував перекласти цю притчу нормальною мовою, заплутався і плюнув. Де ви, прості і зрозумілі армійські експерти?

«Ніколи більше не буду скаржитися на наднормову роботу! Зроблять особистим куратором отакого от обдарування — і прощай, нормальне життя.»

Того вечора, ледве попрощавшись з підопічним, Метью риссю рвонув до начальника танурського «нагляду» (нічних чергових в маленькому міському відділи не було). Офіцер уважно вислухав куратора і незворушно запропонував перенести розмову на ранок. На світанку проклятий острівець уже було обнесено відвертаючими буями.

«Проґавили, — зрозумів Метью. — Такий страх проґавили геть чисто. Зрозуміло, що вода, сіль, але скільки чаклунів на базі очистки сидить, і хоч би хто у вікно подивився! Живемо, як на вулкані.»

Віра Метью в НЗАМПІС серйозно похитнулася. І тут, наче вирішивши остаточно зруйнувати його крихке самовладання, в Танурі сталося немислиме — вдову Арчер обікрали.

Ситуація була настільки дикою, що обивателі не одразу в неї повірили. На пам’яті Метью в Танурі не крали нічого, крупнішого за зелений персик, але і тоді злодіїв можна було легко виявити за слідами свіжого поносу. Об’єктом крадіжки стали два старих простирадла, рушник і залатані кальсони, вивішені на просушку. Обійшовши двори нижче за схилом, вдова змушена була визнати, що речі не здуло вітром — їх акуратно зняли з прищепок і віднесли. Ймовірно, ситуація зосталася би предметом пліток (міс Арчер незручно було турбувати жандармів через драні кальсони), але тут виявилося, що у старого Паффета поцупили рибу, яка сушилася під навісом.

Це ж формальний наліт! Громада забурлила.

Два танурських жандарми здивовано розглядали пусті мотузки і перелічували рибин, щоби визначити точну кількість покраденого. Тангор не пішов на чергову вилазку і насолоджувався видовищем загального розгублення, сидячи на відкритій терасі кафе. На нього поглядали з підозрою (чужий!), але чорний маг, який краде кальсони… Нонсенс! Старий Паффет приймав співчуття і випивку від цікавих сусідів, добровільні помічники слідства ходили вулицями, шукаючи сліди розсипаної луски (в рибальському поселенні!), а у найвразливіших громадян виявилися масове зникнення шкарпеток, окулярів і чайних ложечок. Спокійне життя в Танурі летіло до пекла.

— А може, пошукати магією? — у відчаї натякнув куратор Тангорові.

— Рибу? — вражено перепитав маг. — Та вона золота буде!

Співчуття до вражених міщан чорний, природньо, не мав.

Місто бурлило пристрастями до пізнього вечора, а зранку молодий маг зустрів Метью біля дверей.

— Підемо, щось покажу! — зі змовницьким виглядом підморгнув він і потягнув куратора кудись на зади.

— Я тут ввечері гуляв з Максом, — між іншим пояснював Тангор, — а у нього чуття особливе… Ну і помітили ми дещо.

Метью жваво уявив собі некроманта, який вигулює пса-зомбі під місяцем, і рішуче викинув це видіння з голови. Якщо Аксель про це пронюхає, наднормова робота перетвориться на цілодобову. А кураторові воно треба? Тим більше, що Тангор ходив вночі такими місцями, куди нормальний танурець і вдень не полізе, — на крутий західний схил, посічений тріщинами і вкритий осипами. Лише найвпертіші чагарники умудрялися зачепитися за скелі, і були вони, як водиться, колючими і непривітними.

«І куди мене несе? У вихідному костюмі!»

На щастя, некромант не був схильним до далеких прогулянок.

Прямо над шляхом серед кущів обліпихи чиїсь умілі руки збудували курінь, на який пішли гілки, якесь сміття і одне з викрадених простирадл вдови Арчер. Метью обережно заглянув досередини. На підстилці з трави лежав літній білий, вкритий другим простирадлом, характерна зовнішність і рука з клановим татуюванням, яка стирчала з-під тканини, не залишали сумнівів в його національності. І’Са-Оріо-Т! Лише там громадян таврують, як худобу, щоби не розбіглися.

Нещасний був без тями.

— Навряд чи він здатен промишляти розбоєм, — пробурмотів Метью.

— А то!

Схилом покотилися дрібні камінці, з-за кущів виліз засмаглий юнак (кальсони!) із зав’язаним мішком рушником в руках. Далі все сталося блискавично. Не встиг Метью подумати, якою мовою говоритиме, як розгубленість юнака змінилася диким оскалом. Схопивши перший ліпший камінь, напівголий злодій метнув його в пришельців. Куратор інстинктивно сахнувся, однак

1 ... 248 249 250 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"