Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Єпископська кімната була обставлена просто, однак дуже затишно: білі меблі, золотисто-жовтий килим, на стіні — репродукція з картини Шагала, в одній із ніш — невеличкий, але вишуканий образок богоматері, перед ним лампада; в кутку — два бамбукові крісла і круглий столик; телефон, попільнички ніде не видно. Гольцпуке зітхнув і сів.

— Я вислухав од вас цілу промову, пане Тольме!

— Добре було б, якби ви переказали її якомога докладніше панові Дольмеру, а при нагоді — й панові Штабскі. Я ладен і сам виголосити її перед тими панами, пояснити їм, у чому різниця між зарозумілістю й динамітом, розтлумачити, скільки тисяч, а може, й сотень тисяч людей стають у нас, по суті, вигнанцями. Це робиться, певно, спеціально для того, щоб мати запас і кидати його потім на поживу цумерлінгівській пресі. Та ще банкам. Але спершу про динаміт, бо він має відношення до отих «коліс». Пригадую, Беверло — це було багато років тому, коли ми з ним іще товаришували й готували разом демонстрації та інші такі акції,— виношував ідею велосипеда з «начинкою». Він підрахував, скільки можна закласти вибухівки в раму й у решту трубок, де треба сховати детонатори й таке інше. На думку Беверло, так слід начинити — тоді це було розроблено лише теоретично — п'ятдесят чи, може, й сто велосипедів і просто поставити їх там, де треба влаштувати вибух. Ми всі виступили проти цього. Всі. Далі теорії діло не пішло. Але ж може бути, що тим часом Беверло втілив теорію в практику і «колеса», на яких він приїде, виявляться начинені вибухівкою. Їх навіть можна буде — теорія Беверло передбачала й такий варіант — легко розібрати й переробити на якусь вогнепальну зброю — катапульту абощо. І коли Вероніка так нетерпеливилась повідомити вас про «колеса»... Не знаю...— Він перевів погляд на чільну стіну.— Тут не підслуховують?..

— Ні. Телефон — так, звичайно, але загалом ні.

— І все ж я проситиму вас не згадувати в паперах, що цю інформацію ви дістали від мене.

— Обіцяю,— сказав Гольцпуке.— Це дуже важлива інформація. Цінна. Страшна. Перевіряти не тільки велосипедистів, а й самі велосипеди — навколо Тольмсгофена, Горнаукена, Трольшайдта, Бретергайдена...

— І навколо Губрайхена, якщо моя сестра тут іще затримається...

— А вона затримається надовго? Вона щось про це казала?

— Ще ні. Але їй тут подобається. І вона, звісно, може залишатися тут стільки, скільки схоче. І скільки зможемо ми тут залишатися. У мене таке враження, що життя в неї тепер дуже зміниться. Після того, як пастор Роїклер поїхав звідси назовсім, ми вже не знаємо, що вчинять із нами церковні власті. А ви, до речі, знали, що Роїклер?..

— Так, нам відомо про його... Про його зв'язок із тією пані Плаук. Ми знаємо також... і знали, що вчора він... Одне слово, втік. До речі, гідний поваги чоловік.

— Виходить, ви маєте в селі інформаторів?

— Звичайно. Невже це вас дивує?.. Я просив би вас зробити мені послугу й дістати десь попільничку. Єпископи, судячи з усього, не курять...

Рольф знайшов у сусідній ванній кімнаті керамічну мильницю, вийняв її з гнізда, поставив на стіл, узяв у Гольцпуке сигарету, припалив і, не сідаючи, затягся.

— Ця штука, правда, трохи хитається, але користуватися нею можна. Мені не хотілося б заходити до інших кімнат... Я тільки внизу добре орієнтуюсь. А ви не бажаєте поговорити і з моєю сестрою?

— Ні. Але з вами у мене ще є розмова. Про ваших приятелів. Те, що ви тут казали,— оця гордість, непоступливість, оте вигнання чи, краще сказати, відчуття, ніби вони у вигнанні, а також досвід, міркування... Як ви гадаєте, ця група, яку ви так схарактеризували, вона велика?

— Це ви можете дуже легко підрахувати по своїх досьє, а також по досьє служб, близьких до вашої. Адже ми всі стоїмо на обліку. Це не означає, що ми самі стали на облік. Скільки нас точно, ми не знаємо, це маєте знати ви. Погляньте на цю армію — на армію духовних воїнів, придивіться до неї, нехай ці сотні тисяч молодих жінок і чоловіків разом зі своїми дітьми пройдуть перед вами чи бодай перед вашим внутрішнім зором, і запитайте самі в себе навіщо їм освіта, можливо, навіть здібності, сила й краса — невже тільки для того, щоб ви все це охороняли? Нація і її представники, що живуть з випадкових підробітків, обтрушують горіхи, рвуть яблука... Ну, коли у вас більш немає запитань... Щоб я почував себе тут затишно, то ні, і все ж єпископська кімната принаймні один раз за своє існування та знадобилась. То тепер усі заходи безпеки переходять з Блора сюди?

— Несподіване рішення вашої сестри поставило мене в скрутне становище. У Блорі є три кордони: зовнішній, внутрішній і, сказати б, безпосередній,— це ті охоронці, яких бачать люди. Цього переїзду ми не сподівались, і такі неврівноважені вчинки, що їх навіть можна назвати втечами... Скажу вам щиро: тепер мені доводиться імпровізувати й покладатися на мури пасторського саду... Якщо ваша сестра...

— Можна їй хоч по молоко ходити?

— Краще не треба. Якби ви змогли стати їй у цьому на заваді... Та