Читати книгу - "Під прицілом італійської мафії, Еліс Кларк"

Мама, як і завжди, ставить купу запитань. Вона взагалі в цьому плані не соромиться, розпитує все, а Аля їй відповідає. Чесно і щиро. Деякі речі я і сам не знав до цієї розмови…

Аля розповідає і про свою родину, про те, що вони були набожними людьми, і що не були раді, коли вона пішла в університет, а не одружуватись. Потім розмова доходить до її минулих стосунків. 

— Мамо, ну це вже точно перебір, — кажу я і дивлюсь то на маму, то на Алю. — Аля не зобовʼязана розповідати про свої попередні стосунки…

 — Та ні, все одно рано чи пізно це випливе, тому краще розповісти зараз, — заперечує Аля. — Я не хочу мати ніяких таємниць ні від кого…

— Я не те щоб хочу поставити когось в незручне становище, — відповідає мама. — Просто ти мій єдиний син, Стасе, зрозумій мене, прошу. 

— Тоді хай Аля розповість рівно так, як хоче, не закидай її зайвими питаннями, добре? — я дивлюсь на маму. 

— Я просто послухаю, обіцяю, — відповідає мама, а потім дивиться на Алю. — Дякую, що погодились, для мене це дійсно важливо.

Аля на якусь мить замовкає, ніби підбираючи необхідні слова, а потім каже:

— Я навчалася в університеті на юридичному факультеті. І мене направили на практику до однієї великої компанії. Я була дуже молода і недосвідчена, і коли на мене звернув увагу директор цієї компанії, то я подумала, що він дійсно закохався в мене. Я не знала, що в нього є сім’я. А коли дізналася, то вже було пізно, бо я сама в нього закохалась. Він постійно говорив, що от-от розлучиться з дружиною, і тоді одружиться зі мною. Показував документи, які нібито готує, щоб усім необхідним забезпечити дружину і дітей. 

І я, і мама сидимо і слухаємо Алю, не перебиваючи. 

Я знаю цю історію, але тільки зі сторони, з Алею ми особливо не говорили на цю тему. 

— Потім почав будувати будинок для нас із ним, мовляв, він залишить свій будинок першій дружині, а коли буде готова наша нова оселя, то тоді вже розлучиться, і ми житимемо щасливо… Коротше кажучи, він обманював і мене, і її… Але одного дня я зрозуміла, що він мені бреше. Правда, тоді я вже за наполяганням Кирила  покинула навчання і не мала ніяких власних коштів, а звикла жити, ні в чому собі не відмовляючи. Мабуть, мені треба було шукати роботу, починати самостійне життя… Але я знову закохалася. Хотіла піти від Кирила, та  Костя, хоч і не мав сім’ї, теж обманював мене, насправді я не була йому потрібна. Він просто використовував мене в своїх цілях. Коли я це зрозуміла, то вирішила порвати з обома. Але вони пообіцяли мені помститися. Саме через те, що я боялася за своє життя, я вирішила виїхати за кордон. Ця вілла належить моєму другові,  який погодився пустити мене пожити в ній, поки все не залагодиться в Україні…

— А я поїхав з Алею, — додаю я. — Я закохався в неї ще коли вона переїхала до Влада і Селіни. Ця вілла саме належить Владу. 

— Я йому дзвонила, — зітхає мама. — Він казав, що ти виріс і все таке. Але ти нас навіть не попередив, Стасе. 

— Часу було не так багато, та й не хотілось по телефону говорити якісь деталі, — зізнаюсь я. — Це було б не дуже безпечно. 

— Алю, а які у вас плани на життя тепер? — мама дивиться на Алю.

Вона знає, що та не в курсі про мої статки, я не розповідав їй, але я бачу, що тепер мама сумнівається. Може, думає, що Алі від мене теж потрібні гроші. 

 — Тепер я вирішила не повторювати своїх колишніх помилок, — відповідає Аля. — Ніколи не житиму за рахунок чоловіків, розраховуватиму тільки на себе. Я вирішила влаштуватися на роботу в ресторан, вивчити досконало на практиці цей бізнес, а потім відкрити власну справу. Деякі заощадження на перший час в мене є, а потім, сподіваюся, ресторан почне приносити прибуток…

— Похвально, що ви не хочете залежати від чоловіків, — каже мама. — Я сама була такою… Саме тому й…

— Ма, — перебиваю я її. — Давай без цього всього.

Насправді я боюсь, що вона ляпне щось про бізнес, а я цього не хочу. 

— Ну а що? Аля зараз нагадує мені мене саму, всі так починають! — каже мама. — Головне не здаватись на шляху до цілі, — тепер вона знов звертається до Алі. — Якщо вам чогось хочеться, треба щось для цього робити і не здаватись. Рано чи пізно буде і результат. На жаль, не завжди це трапляється одразу.

 — Я сподіваюся, що в мене все вийде, — усміхається вона. — Стас теж мене підтримує і вірить в мене. Мабуть, якби він не був поруч, я б не наважилася на це… 

— Я трохи розбираюсь в суміжному бізнесі, в готельному, — усміхається мама. — Тож коли в вас буде готовий бізнес-план, принаймні, його чернетка, можете звернутись до мене, я залюбки його подивлюсь!

— Супер, це дуже гарна ідея, — Аля киває. — Дякую вам, я обов’зково покажу вам бізнес-план, якраз збиралася розібратися, як його правильно писати, бо поки що всі плани в мене в голові…

— Ви можете пройти якісь курси онлайн, таких дуже багато, там навчать теоретичній базі. Є спеціальні прямо по кожній сфері, і по ресторанному бізнесу теж, — ділиться мама. — Бувають короткі загальні курси, можна почати з них. А потім вже обирати щось більш спеціалізоване.

 — О, дякую за підказку, прямо сьогодні запишусь, — з ентузіазмом каже Аля.