Читати книгу - "Правила гри. Частина перша"

— Не знаю, не говорили. Проте… дивлячись на них, не скажеш, що останні кілька днів вони їли та спали.

Пресвітлий кивнув і знову заходив, наче дикий звір, якого спіймали та посадили в клітку. Наскільки б просторою не була ця клітка, він ходитиме з кутка в куток, неначе шукаючи виходу, наче не вірячи власним очам, котрі свідчать: виходу немає.

Війська, яке є зараз, недостатньо. А коли — і якщо! — вдасться зібрати решту, може бути запізно.

Найзручніше місце для битви — ущелина Кріна, де ворог буде затиснутий, зав’язне і затримається. Але цей бій не буде вирішальним. На інші ж бої може не вистачити солдатів. І що робити, Талігхіл не знав.

Прочинилися двері, до зали ввійшов один із Армахогових підлеглих та повідомив старегхові, що Шеддаль зі супутниками готові відповісти на запитання.

— Нехай приходять, — звелів Пресвітлий, сідаючи в крісло. Решта з нетерпінням зиркала на двері.

Колишній сотник елітної гвардії Руалніра та два гвардійці увійшли і завмерли на порозі.

— Ви можете говорити все, що вважаєте за потрібне, — сказав Талігхіл. — Тут зайвих вух немає.

— Пресвітлий, ви вже знаєте про події в Хуміндарі? — охриплим голосом мовив Шеддаль.

— Тільки у загальних рисах. Розкажіть детальніше, якщо можете.

— Спершу я мушу показати вам дещо.

Лише зараз Армахог помітив, що Шеддаль притискає до грудей ту торбинку. Вона і досі смерділа — і дехто з присутніх вже ткнув носом у напахчені хустинки.

Сотник поставив торбинку на стіл та відгорнув краї. У залі засмерділо ще сильніше, а Шеддаль повільно опустив руку та витяг за волосся чиюсь голову. Вона вже почала розкладатися, але ще не втратила рис. Армахог одразу впізнав цей гострий ніс та широкі вилиці — ніс та вилиці Руалніра. Та й чию ще голову зберігав би Шеддаль стільки днів, терплячи сморід та відразу?..

— Це… — сотник здригнувся. — Це, Пресвітлий, те, що залишили від твого батька брати Хпірни.

— Хто такі брати Хпірни? — запитав Талігхіл, і судячи з тону, йому й на думку не могло спасти, що це голова батька. Але Армахог бачив очі Пресвітлого і не помилявся: у них була сама смерть.

— Це ті, хто нині володарює у Хуміндарі, — пояснив Шеддаль. Він трохи заспокоївся, і голос його вже не так бринів та хрипів, як раніше. — Вони — близнюки.

— Гаразд. А тепер розкажіть, що ж сталося.

Погляди всіх буквально вп’ялися у Шеддаля.

Той заговорив.

(Зміщення — карколомне та стрімке, наче падіння з дванадцятого поверха)

Тієліг простував вулицями Гардгена й не впізнавав їх — так усе змінилося за дні, які він провів поруч із принцом та можновладцями Ашедгуну. В місті з’явилося більше людей, у натовпі частіше зустрічалися озброєні молодики. Якимось чином вони дізналися про набір до армії і прийшли, аби стати у нагоді Ув-Дайгрейсові. Ймовірніше за все, вони не знають, що у них мало шансів повернутися з цієї війни. Але навряд чи їх залишать у спокої, якщо в Ашедгуні правитимуть горезвісні брати Хпірни…

Сьогодні Тієліг вирішив залишити можновладців і сходити до храму. Треба було приготуватися до завтрашньої церемонії та зведення на престол. А ще відпочити від постійних дебатів. Можновладці ходили по колу — до сьогоднішнього дня. Тільки від Шеддаля вони дізналися про склад ворожого війська і про те, як швидко армія просувається до кордону… Лише сьогодні Тієліг прокинувся рано-вранці у чужій кімнаті і, доклавши зусиль, пригадав, де він та чому тут знаходиться.

Пригадав і засподівався, що, може, все й обійдеться. Не обійшлося. Становище навіть гірше, ніж він очікував.

Руалнір та його почт були підступно вбиті просто у палаці Хпірнів. Лише сотник та п’ять гвардійців дивом урятувалися — вони під час різанини перебували за межами палацу. Випадково Шеддаль дізнався про те, що відбувається, зачаївся і навіть відіслав листа до Ашедгуну за допомогою довіреної людини. Знову ж таки, завдяки неймовірному збігу обставин, Шеддаль та два гвардійці прорвалися крізь кільце оточення і втекли.

Як з’ясувалося, саме тоді Хпірни вирішили знищити всіх інформаторів Ашедгуну — одним ударом. Вони знали багато, тож спромоглися знешкодити майже всіх.

Тієліг розумів: подібна оповідь викликає підозру, надто багато збігів. Але жерцеві здавалося, що Шеддаль не бреше. Сотникові насправді вдалося врятуватися, він дійсно викрав голову Руалніра, оминувши усі перешкоди та діставшись до Гардгена на два дні пізніше за поштового голуба. Шеддаль був не з тих, хто здатен на зраду. А Тієліг був не з тих, кого можна обманути доладними байками або ж майстерною грою. Тому, коли Пресвітлий запитав, чи вірить жрець Шеддалеві, той відповів: вірю. І цим врятував сотника від страти, а Талігхіл ладен був уже віддати наказ. Звичайно, хлопчик тримається, але подібні оповідки сприймати спокійно важко. Не дивно, що він був, як на голках.

Тієліг похитав головою і ступив на вулицю Церемоній. Біля облупленої стіни храму Бога Успіху, Геер-Діла, як і два дні тому, сидів торговець амулетами. Тієліг підійшов до нього.

— Торгуєш? — тихо запитав у низенького чоловічка.

— Торгую, — погодився той, не підводячи голови. — От тільки ніхто не купує. Не вірять.

— Знаю. Не вірять. Але можливо, скоро все зміниться.

— Гадаєш?

— Війна, — сказав жрець. — Вона змусить їх повірити. Коли у людини не залишається сподівань, коли від її сили, розуму, доброти вже нічого не залежить, — вона згадує про Богів.

— І проклинає їх за те, що дали надто мало сили, розуму та доброти, — гірко розсміявся торговець амулетами. — Як на мене, навіть війна нічого не змінить. У всякому разі, для Геер-Діла. Але не для Ув-Дайгрейса, тож — вітаю.

— Не знаю, чи приймати твої вітання…

Помітив запитальний погляд продавця і пояснив:

— Війна.

Потім, не прощаючись, пішов далі, до свого храму. Чоловічок дивився йому вслід і розгублено перебирав амулети, що глухо бряжчали.

(Зміщення)

Принц не спав усю ніч.

Як несподівано все змінилося! Талігхіл обкатував на язиці слово «війна» так, наче болів зуб, і він увесь час торкався цього зубу; зуб від цього нив ще більше.

— Війна.

Талігхіл ніколи не був на війні. От батько був.

(Припустимо, не твій батько, а Руалнір)

Та яка різниця?!

(Ніякої)

Батько був на війні. Підкорював східні племена. Підкорив за кілька тижнів та повернувся. Усієї війни — одна назва.

(Чого ти турбуєшся? Якщо нічого не зміниться, ця війна також скінчиться за кілька тижнів. Тільки в ролі Руалніра будуть брати Хпірни, а в ролі східних племен — ашедгунці.)

Принц перевернувся на другий бік.

Надто багато всього відразу. Зізнання Домаба, військо, якого не вистачає, аби стримати