Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"

Женя

- Юджинія Соболєва. З огляду на обставини, можна просто Джина.

- Несподівано, Джино! - з того, як музика поступово стає тихішою, здогадуюся, що він відходить від її джерела, - Але мені більше подобається Євгенія або Женя, - додає чистою українською без натяку на акцент.

Він застав мене зненацька та я на кілька секунд розгубилася.

- Чому ж ти замовкла? Так упевнено почала, - самовпевнено усміхається хлопець.

- Здивував! - теж усміхаюся, але на відміну від нього трохи нервово, - А мені як до тебе звертатися? Ніколас? Нік? Коля?

- Нік підійде, - і тут же голос серйознішає, - Прийми співчуття з приводу батька.

- Дякую! - цей хлопець збивав з пантелику.

- Ну раз ти дзвониш, значить тебе вже поставили до відома про умови спадщини. І ти вочевидь обрала варіант не морочитися самій із компанією.

- Ще не вирішила. Але я розглядаю обидва варіанти, - мій голос поступово набуває первісної впевненості, тут я "біля керма", - Мені цікаві твої мотиви. Не поділишся? У тебе начебто й так усе добре. І кохана дівчина присутня. Я розраховую на чесність.

Ну, так! Тільки дев'ятнадцятирічна дурепа вимагатиме від незнайомого хлопця щирості. Та ще й у такому питанні. Але з іншого боку, а чому б і ні?!   

- Не бачу сенсу починати що-небудь із брехні. Але це не телефонна розмова. Ми можемо завтра зустрітися і про все поговорити.

- А завтра ти зі своєю дівчиною прийдеш? - не втримуюся від сарказму, все якось неправильно виходить, - Щоб одразу всі познайомилися один з одним?

У слухавці лунає приємний тихий сміх.

- Вже ревнуєш?

- А ти в курсі, що крім тебе є ще два претенденти на мою руку? - осаджую його, роблячи значний ковток джина.

- Знаю, Женя! Девіс і Освальд. Наводив довідки. Досить..., - задумливо тягне паузу, немов обираючи вираз для більш м'якої характеристики, - веселі хлопці.

- Я б назвала їх серйозними. Якраз мій типаж.

- Вибереш ти все одно мене.

Від такої самовпевненості сміюся.

- Подивимося-подивимося! Тоді до завтра.

- До незабутньої зустрічі, Женя!

Після розмови з Ніколасом, мене почали терзати "смууутні сумніви". Батькові завжди подобалися такі нахабні, напористі, самовпевнені люди, які йдуть до своєї мети. Я знаю, що всі кандидати були по тисячі разів перевірені, аж до марки памперсів після народження. Але зараз мене не покидало відчуття чергової маніпуляції батька. Він спочатку припускав, що я виберу Ніколаса, а двох інших додав для моєї заспокійливої примарної ілюзії власного рішення. Ну вже ні, так справа не піде! З цієї ситуації я вийду з мінімальними для себе втратами.

Усі кандидати зараз перебувають у Лос-Анджелесі. Ніколас уже на постійній основі, а два інших на канікулах вдома. Обирай - не хочу!

Вранці ми з Ніком знову зідзвонюємося, вже за його ініціативою та домовляємося зустрітися на моєму улюбленому пляжі. У спеку мене тільки вода і рятує. Дімі я не збрехала, кондиціонер я можу терпіти максимум годину, потім соплі. Ось така особливість організму.

Від Андрія, який ув'язується за мною, немає ні єдиної можливості, та й бажання відв'язатися. Все-таки якась-ніяка підтримка перед незнайомою людиною. Хоч раніше я і ніколи не відчувала незручності в спілкуванні з протилежною статтю, крім Діми, але чомусь перед зустріччю з Ніколасом відчуваю легкий дискомфорт.

На домовлене місце я приїжджаю раніше за хлопця. За часом він запізнюється вже на десять хвилин. Андрій тусується десь за десять метрів від мене біля бару, попиваючи щось помаранчеве зі склянки. Я встигла сходити скупатися і якраз виходила з води, коли з'явився він. Мрія будь-якої дівчини. Без футболки, у злегка приспущених шортах. Я б теж очманіла від такої картинки, якби не одне, але! Діма! Там картина яскравіша буде. Принаймні для мене. Чому я так тільки на нього реагую?

Нік підходить майже впритул. Не приховуючи хтивого погляду, що блукає по моєму тілу. Те, що він бачить, йому подобається, про це свідчить його схвальна усмішка.

- Ти запізнився! - від цієї фрази його погляд нарешті піднімається на моє обличчя.

- Ти красива!

Банального "Ти пробачений!" як у фільмі "Красуня" не буде. Чомусь мені неприємно. І немає жодної реакції. Проста констатація факту красивого чоловічого тіла.

- Присядемо?! - я киваю на мою віп-зону відпочинку - накриту балдахіном територію з двома шезлонгами.

Побачивши порожній столик, Ніколас галантно цікавиться:

- Будеш щось пити?

- Ні, дякую!

Не встигаю я опустити свою п'яту точку на м'яку поверхню, як до мене підлітає Андрій.

- Жень, тебе Дмитро Володимирович хоче, - від двозначності його фрази мене кидає в жар, тому не відразу помічаю простягнутий мені телефон.

Злегка тремтячими руками беру слухавку. Що за чорт? Чому навіть при звуці його імені я втрачаю контроль?