Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

— Даруйте, а це ваша дитина? — обережно запитала Барбі, кивнувши на візочок.

— Ага, — на ходу кинула Айша, знімаючи з вішака свою фіолетову куртку.

— І пес ваш?

— Звісно, — кучерява брюнетка засміялася. — А це що, не ваш собака? — кивнула вона на сенбернара.

Барбі заперечно похитала головою.

— Ще побачимося, — привітно промовила Айша і, розвернувши візочок із малюком, що проспав усю їхню з Барборою балачку, посунула її до дверей. Такса побігла вслід, проводжаючи трохи здивованим поглядом сенбернара, що все ще лежав на підлозі й опустив велику та лагідну морду повз лапи на правий бік.

— Рю де Севр, — ще раз повторила Барбора і собі почала лічити витягнутий із кишені куртки дріб’язок.

Розділ 19. Лондон

Дивна ця штука — чад від згорілих паперів. Точніше його запах. Чому він так в’їдається в одяг, у волосся? Чому його неможливо змити з першого разу?

Клаудіюс не спав уже півночі. Хоча Інґрида, котра скаржилася на запах чаду, який він приніс із собою, вже давно заснула.

Звісно, шкода, що вони так і не доїхали минулого вечора до Марюса. Але попереду — життя. І не просто життя, а життя лондонське. В якому треба бути «flexible», тобто гнучким. Настільки гнучким, аби при появі можливості заробітку легко скасовувати плани. Адже які плани без заробітку?!

Інґрида спала, обернувшись обличчям до вікна. Її голова лежала рівно посередині маленької подушки. Клаудіюс помилувався спокоєм її обличчя. Обережно зліз із ліжка. Вийшов на кухню.

Тут бурчав холодильник, цокав годинник, щось ледь чутно дзижчало. Цю кухню навіть найзапекліший романтик ніколи б не зміг назвати затишною. Але іншої кухні наразі не було. Та й ця була, за великим рахунком, не їхня кухня, а кухня англійської комуналки. Її треба було просто пережити. Але для цього знову ж таки потрібен заробіток. Бажано постійний. І тоді можна буде спочатку оплачувати маленький затишок, а потім, якщо все буде гаразд, то і більший!

Клаудіюс ще раз помив голову, намагаючись отямитися від неприємного запаху чаду. Згадав запах батьківської автомайстерні і запах батька, котрий перекочував із майстерні в їхню квартиру і прижився в ній. Мама іноді скаржилася на цей «аромат» бензину і мастила для двигунів. Іноді відправляла його в душ. Але запах нікуди не зникав, і найчастіше вона його просто не помічала. Точніше — помічала його тільки, коли хотіла зауважити, коли треба було знайти причину для свого невдоволення. Певна річ, зі своєї роботи жодних яскравих запахів вона принести не могла. Які запахи в лікарні, де вона працювала старшою медсестрою? Запах накрохмаленого білого халата? Запах валер’янки? Запах ліків і нашатирного спирту? Ні, вона всі ці аромати залишала на робочому місці. Як їй це вдавалося, Клаудіюс досі не міг збагнути. Хіба буває робота, яка не передає працівникам свої запахи? А якщо б йому довелося спалювати папери щодня? І за це дуже добре платили? Щоб тоді сказала Інґрида?!

Клаудіюс зітхнув і окинув сумним поглядом кухоньку. Тут для них, природно, бракувало місця. Їхній простір вимірювався кроками, і жодна лінія їхнього простору не перевищувала трьох-чотирьох кроків. Чотири кроки — це довжина їхньої кімнати. Хоча, якщо захотіти, то можна розтягнути ці два з половиною метри на кроків вісім. Але навіщо? Реальність йому відома. Ця реальність — некомфортна та й тимчасова, але термін її тимчасовості залежить тільки від нього самого! Треба менше спати та старанніше шукати нормальну роботу! Але ж він і зараз не спить. І думає саме про це! Клаудіюс заспокоївся. Ні, він не ледачий, він не гальмо, він думає про майбутнє, поки кохана спить і, можливо, бачить це прекрасне майбутнє в кольоровому англійському сні?!

У коридорі рипнули двері. Потім кроки. Потім тиша, немов хтось вийшов і прислухався. Клаудіюс завмер. Знову крок чи два порушили відносне нічне затишшя. І Клаудіюс збагнув, що зі своєї кімнати вийшли сусіди.

Клацнув замок дверей до помешкання. Та Клаудіюс нахилив голову. Адже з тих дверей ти натикаєшся відразу на колодязь перед їхнім напівпідвалом. І далі вже підіймаєшся залізними сходами якраз повз кухонне віконце вгору, на рівень тротуару.

Ще одне клацання вхідних дверей, і за кухонним вікном пропливли два силуети. У хлопця на плечах рюкзак, а в дівчини у руці — спортивна торба. Вони підіймалися сходами майже безгучно. Клаудіюс заворожено провадив їх поглядом. Куди вони? Навіщо?

Кілька хвилин після цього і собі вийшов із кухоньки в коридор. Зупинився перед дверима в кімнату сусідів. Побачив залишений у замковій щілині ключ. Потягнув двері на себе — вони піддалися.

Кімнатка за дверима нагадувала їхню тимчасову спальню. Теж одне ліжко, два стільці, невеликий квадрат дзеркала на стіні. На ковроліні підлоги — порожні бляшанки з-під пива. І поруч упаковка чотирьох повних бляшанок пива, скованих пластиком.

«Отже, повернуться», — Клаудіюс усміхнувся, згадавши, як вирішив, проводжаючи їх поглядом, що вони таємно полишають своє житло.

Коли Клаудіюс прокинувся, в ніс йому вдарив запах кави. Він спав на краєчку ліжка і голова його майже звисала з краю подушки. Може, саме тому Інґрида поставила кухлик кави прямо на підлогу коло узголів’я.

Він спробував ковтнути кави не підіймаючи голови, і тут же обпік губи. Лайнувся від душі. В кімнату на його голос повернулася Інґрида в домашньому халатику.

— О! Щось нове! — здивувався він.

— Ага, — кивнула Інґрида. — Тут поруч є крамничка, в якій можна за кілька фунтів із ніг до голови одягнутися!

— Секонд-хенд із Європи?!

— Доброчинність із Англії. До речі, халатик був новенький, з биркою! За півтора фунти!

— Покажеш крамничку після сніданку, — Клаудіюс піднявся, натягнув джинси і светр. — Я саме учора гроші заробив.

— Тоді готуй сніданок! Наші яйця праворуч, а сусідські — ліворуч! — скомандувала дівчина.

Коли наминали яєчню, сидячи за кухонним столиком, залізними сходами за вікном спустилася Таня.

— Ви мені зараз сто двадцять фунтів за наступний тиждень можете дати? — спитала вона, зазирнувши на кухню.

Клаудіюс похитав головою. Таня перевела погляд на Інґриду, але Інґрида ніби й не звернула на неї уваги. Виделкою вона обскубувала правильної сонячної форми жовток, звільняючи його від білка.

— За кілька днів, — пообіцяв Клаудіюс.

Тетяна зітхнула і зачинила за собою двері. Але через хвилину знову з’явилася на кухні.

— А ці, сусіди ваші? Ви їх не бачили? — поцікавилася дещо заклопотано.

— Буцімто вночі галасували, — відповів Клаудіюс.

— Вони мені за тиждень заборгували, — промовила вона.

— Та