Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"

Ну і для закріплення ефекту я знімаю шолом, щоб блондинчик краще мене розгледів. Поки між нами пауза, я дістаю з рюкзака кепку й одягаю на голову. Говорити про щось з цими двома немає жодного бажання, тому, оминувши їх, прямую до входу в клуб.  

Спиною відчуваю погляди обох чоловіків на собі, але озиратися точно не буду. Краще забути цього недолугого водія як поганий сон. Мені й Золотова поряд вистачає.  

Пройшовши через бар, виходжу на терасу й одразу помічаю працівників, котрі виставляють світло та моделей, які переодягаються просто на пляжі. Тут навіть є невеличка альтанка, де можна заховатися від сонця і перепочити. Тільки от роботи в мене сьогодні дуже багато і про відпочинок можна тільки мріяти.  

Валерія роздає останні накази моделям і виглядає трохи напруженою. Схоже, хвилюється, що щось може піти не так. На ній білосніжний капелюх і легка сукня, котру розвіває вітерець.  

Побачивши мене, Валерія помітно видихає. Невже боялася, що я знову можу запізнитися?  

- Аміно, ти готова розпочати роботу? - питає стурбовано. - Потрібно встигнути до обіду, поки не стало занадто спекотно.  

- Я постараюся зробити усе вчасно, - відповідаю і швиденько оглядаю радіус своєї роботи. Усе начебто нормально, але я не задоволена на всі сто, і це мене гнітить. Отже, фото не будуть ідеальними.  

- Ми знімаємо нову колекцію купальників, - продовжує пояснювати Валерія, поки я налаштовую фотоапарат. Усе це я вже знаю, адже перед фотосесією усе переглянула, та зупиняти її не збираюся. Можливо, Валерія так звикла усе контролювати.  

Перша модель позує на березі, і фото виходять доволі хороші. Та попереду ще дев’ять дівчат і я не впевнена, що й далі все буде гладко.  

Минає не менше години, коли до мене виходить п’ята дівчина. Одразу помічаю її зарозумілий погляд і розумію, що з нею буде важко. Наче на зло, усі кадри з нею виходять нечіткими й занадто простими. 

- Щось не так? - питає Валерія, котра постійно поряд.  

- Потрібно, щоб модель зайшла у воду, - відповідаю і чекаю реакції самої дівчини. До речі, вона доволі гарна. Волосся довге та темне, а талія просто досконала. Шкода лише, що це усі плюси цієї дами. Поставити себе гарно в кадрі вона не вміє.  

- Що?! - одразу ж кричить дівчина. - Валері, ми так не домовлялися!  

- Що тут таке? - питає Золотов, котрий несподівано з’являється поряд, але не сам, а в компанії знайомого мені горе-водія. До речі, останній чомусь не зводить з мене погляду, і це дратує ще більше. Схоже, все ще не може повірити, що я дійсно фотограф. 

- Мені потрібно, щоб вона зайшла у воду! - твердо заявляю. - Усі моделі одноманітні, тому треба щось міняти. Тут крута локація, а всі мнуться у піску! 

- Ян! Я у воду не полізу! Хто взагалі така ця дівка, щоб тут командувати? - зривається на істеричний крик модель. Я ж лише закочую очі до неба, адже її намагання показати своє «фе» виглядають занадто бідно.  

Ян мовчить деякий час і, схоже, намагається зрозуміти як буде правильно. Звісно, якщо він відмовить моєму проханню, я продовжу зйомку на березі. Це його право вирішувати. Та хотілося вірити, що він прислухається до моєї думки хоча б один раз.  

- Яне, а дівчинка ця має рацію! - несподівано на мій бік стає знайомий водій. - Топтати пісок під ногами, коли поряд річка, якось неправильно.  

Дівчина-модель мало не вибухає від злості, схоже, розуміє, що на її бік не стане ніхто.  

- Добре! Крістіно, лізь у воду! - несподівано заявляє Ян і повертається до мене обличчям. - Сподіваюся, що кадри будуть дійсно крутими. Інакше я просто розчаруюся у твоєму професіоналізмі.   

Стримати фиркання не вдається. Подумаєш, налякав. 

І хоч модель усім своїм виглядом намагалася показати, як сильно її не влаштовує уся ця ситуація, кадри виходять дійсно чудові. Впевнена, що і Ян оцінить.  

Після Крістіни наступні моделі доволі охоче занурюються у воду, а коли у мене з’являється ідея зробити кілька фото на човнах, одразу погоджуються. Ось з такими людьми працювати я люблю.  

Обідня пора нагадує про себе палючим сонцем і жодним натяком навіть на маленький вітерець. Останні кадри приносять мені полегшення, адже можна нарешті видихнути та заховатися в ту ж альтанку, щоб попити чогось холодного та передихнути.  

Тільки от бажання мої доводиться відкласти, адже в альтанці уже зайнято. Ян разом зі своїм дружком сидять на кріслах і попивають холодні коктейлі. Ну круто, нічого не скажеш.  

Скинувши усі фото на ноутбук, чекаю, поки їх перегляне Валерія. Ян також наближається і прискіпливо роздивляється кожне фото. 

- Ось бачиш! Я говорила тобі, що Аміна зробить неймовірні кадри! - радісно заявляє Валерія. Вона задоволена, і це хороший знак.  

- Ти молодець! - Золотов піднімає на мене погляд, і на мить я навіть гублюся. Чути похвалу з його губ виявляється приємно.  

- Спасибі! - сухо відповідаю і, прихопивши фотоапарат, все-таки прямую до альтанки. Сонце пече так, що сил просто немає. Хочеться трішки перепочити, а вже тоді можна поїхати в редакцію і ще раз перевірити власну роботу.