Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Я була б брехункою, якби казала, що десь у глибині душі мене не зачіпає прагнення Діми повернути мене. Як маленький промінчик надії, що йому не байдуже на мене.

Я забралася в злощасний інтернет, намагаючись знайти там поради та підказки. Мій випадок не єдиний, чийсь досвід міг допомогти подолати порожнечу всередині. Тільки від чужих історій волоски на руках стали дибом.

Когось вигнали з дому вагітною, а інший чоловік прямо сказав, що житиме на дві родини. А на тлі всіх тих жахів мій чоловік здається практично святим.

"Хочу розлучення".

Мої слова звучать у голові, відбивають відлунням, щоразу роблячи гірше.

Діма забруднив наш шлюб брудом.

А я відчуваю провину за те, що хочу це закінчити.

– Який ти в мене красень, - я підморгую синові, а він задоволено усміхається. – Скільки жіночих… А давай ти краще нікому не розбиватимеш серце, гаразд?

Руслан поважно підтискає губи, мабуть, погоджуючись зі мною. Мій малюк лежить у центрі ліжечка, дриґає ручками. Шум брязкальця заповнює номер, поки я одягаюся. Потрібно сходити до магазину та хоч щось з'їсти за сьогодні.

Весь день поралася з сином, забивала голову дурницями, аби не думати про майбутнє розлучення. Це виявляється так страшно! Я була впевнена, що у нас назавжди. Те кохання, яке ніколи не пройде.

Я не уявляла життя без нього, в усіх планах життя – Діма був би поруч. Забирав нашого сина з садка, ми разом валялися на розпаленому піску біля моря, він би вітав мене з п'ятдесятиріччям колись.

А зараз?

Як же тепер?

Я не можу уявити, щоб хтось інший викликав у мені стільки емоцій. Щоб мені хотілося дивитись на іншого, чужого чоловіка. Як взагалі дівчата переживають розставання, можуть рухатися далі?

– Я за тобою стежу, - серйозно говорю синові, коли у двері стукають. – Будь слухняним хлопчиком.

Мені потрібно зробити лише кілька кроків, але огляд на ліжко перекриває кут стіни. Поспішаю швидше забрати теплу ковдру, яку просила ще з ранку, але застигаю на місці.

Міцно стискаю ручку, моргаючи кілька разів, а потім різко намагаюся зачинити двері, варто побачити гостя. Але мені не вистачає сили, а чоловічий черевик вчасно опиняється на порозі.

– Ти серйозно? Тась, - Діма проводить п'ятірнею по волоссю, остаточно перетворюючи свою зачіску на хаос. – Ховатимешся від мене, як від монстра? Давай не перетворювати все на історію з втечею.

– А що мені ще робити? Ти зовсім мене не чуєш!

Я відступаю, визнаючи свій програш. Прямую до ліжка, щоб не залишати Руслана без нагляду. Усередині закипає гнів, роз'їдає кислотою та криком у грудях.

Хочеться зірватися в істерику.

Висловити все.

Я чітко сказала чоловікові, що не можу його бачити, а він таки приїхав. Увірвався, як до себе додому, а тепер винно тупцює біля стіни, роззувшись при вході.

– Я скучив за сином, - летить мені в спину звинуваченням. – Ти не можеш ховати його від мене.

– Я й не ховаю! – не витримую, голос тремтить від злості та сліз. – Але ж ти не допомагаєш. Ти давиш і давиш... Ти був з іншою, Дім.

– Я знаю, - киває, опускаючи погляд. Робить крок до мене.

– Ти зробив мені дуже боляче!

– І я жалкую про це, - ще один крок, якого я не помічаю.

– Мені потрібен час, зрозуміло?! Просто, щоб дивитися на тебе без відчуттів, що я жую скло. Ти робиш мені тільки болючіше! Припини бути егоїстом і хоч раз подумай про мене!

Син починає пхикати через гучні звуки, гостро реагує на будь-який шум. І я зриваюся до нього, в останню мить уникаючи хватки чоловіка. Підхоплюю Руслана на руки, притискаючи себе. Захитую, цілуючи в лобик, ласкаво шепочу йому, як сильно я його люблю.

– Іди, Дім, - прошу, не повертаючись до чоловіка обличчям. – Просто йди.

– Я зараз піду, Тасю. Але ти та Руслан поїдете зі мною.

– Що означає – поїдемо з тобою?

Я задихаюсь від обурення, коли Діма нічого не відповідає. Дивиться в очікуванні, ніби я зараз маю зібрати речі та попереду нього кинутися до виходу.

– Те й значить, - чоловік обертається, шукаючи мої речі. – Давай закінчувати цей цирк із готелем, добре?

– Я не повернуся додому! Ти правда думаєш, що я дозволю жити там синові? Незрозуміло, чого торкалася твоя коханка. У нас немовля, а ти туди її притяг.

– Окей, не повертайся.

Діма погоджується дуже легко, збиває мене з пантелику, а сам тим часом забирає мою косметику з ванної. Якби не Руслан на моїх руках, я вже вигнала б чоловіка з номера.

Але син притискається пухлою щічкою до мене, тільки затихає, я не можу знову його турбувати. Малюк і так занадто неспокійний, він не повинен дивитись на наші сварки.

– Я не прошу повернутися зі мною додому, - Діма видихає, нервово поправляє пальто. – Я розумію, що ти не хочеш туди. Я… Я підшукаю нову квартиру, цю продамо. Тась, ти ж бачиш, я готовий зробити все, щоб ти мене вибачила.