Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Оманливий рай, Світлана Литвиненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

197
0
01.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оманливий рай" автора Світлана Литвиненко. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 54
Перейти на сторінку:
Розділ 21

  Денис приїхав не затримуючись. Він швидко знайшов Єву на набережній Дніпра. Коли її побачив у якому вона стані в нього з’явилося бажання обійняти її, пригорнути до себе, втішити. Та не насмілився, не хотів ненароком образити чи налякати своєю аж занадто турботливою поведінкою.

-Я можу тебе відвести до себе на квартиру. Обіцяю, що надокучати тобі не стану.

-Добре, я згодна, бо я так втомилася і хочу відпочити,- сказала вона крізь сльози.

-Чим я тобі ще можу допомогти?- Денис не наважувався запитати, що трапилося, бо він не знав як вона на це відреагує чи готова вона бути відвертою з ним.

-Ти просто забери мене звідси.

  А далі, він відчинив дверцята своєї машини, а вона мовчки сіла до салону. Він дав їй свою хусточку, а вона подякувавши витерла свої очі. Її думки були далеко, але тільки не тут і не зараз. Намагалася все-таки заспокоїтися, опанувати себе. І коли їй це вдавалося, натомість з’явилася  ще більша виснаженість і втомленість. Зайшовши до квартири Дениса, Єва перевзулася та скинула куртку, шапку.

-Ти проходь, а я зараз увімкну електричний чайник так швидше вода закипить. Що будеш чай чи каву?- запитав Денис.

-Буду чай. Дякую тобі, що ти…

-Не треба  дякувати. Я завжди готовий допомогти і не тому що між нами є угода, а тому що… ми… друзі. Сподіваюся я тебе не образив цими словами,- Денис повісив свою і її куртку до шафи.

-Ні, мені немає чому ображатися,- Єва обвела очима квартиру в якій опинилася,- а в тебе тут затишно. І навіть квіти на підвіконниках є.

-Це завдяки моїй мамі. Вона наполягла на тому, щоб у моїй квартирі були квіти та й офісі теж. А я не став переконувати, що це лишнє, не хотів щоб вона засмучувалася. А зараз мені і самому подобається і я навіть сам їх поливаю, а не чекаю коли це зробить домогосподарка,- зізнався Денис.- Може до чаю бутерброд? Чи може піцу замовити?

-Мені тільки чаю,- Єва сіла на диван з темно-коричневою відбивкою який стояв у кухні-вітальні під вікном,- хочу пояснити чому я в такому стані. Щоб ти знав…

-Якщо хочеш, можеш цього не робити. Я ні в якому випадку не хочу лізти не в своє діло,- Денис відкрив навісну шафу.- Ти чай будеш чорний чи зелений?

-Чорний без цукру,- відповіла Єва, якій вже стало значно легше і яка почала думати навіщо вона погодилася сюди приїхати,- сьогодні я дізналася неприємне з минулого своїх батьків. Це мене дуже засмутило.

-Іноді ми засмучуємо батьків, а іноді вони нас,- Денис заварив чай і налив одну чашечку їй, а іншу собі,- але як не було і як не є, а ми лишаємося родиною. І вчимося вибачати і сприймати все як є. Та це тільки так говорить теорія, у реальності не все так просто.

  Він поставив чашки з чаєм на столик, який стояв біля дивану і теж сів поруч з нею поклавши одну руку на спинку. Зараз у його очах Єва виглядала такою гарною та спокусливою. І незважаючи на те що її очі почервоніли від сліз, а її чорне довге волосся трохи розкуйовдилося. Це навіть придавало їй більшого шарму чим акуратний вигляду, і вона виглядала сексуально, манливо. Він упіймав себе на тій думці, що вона йому подобається, по-справжньому. 

-Так у реальності не все так просто,- погодилася Єва, взявши до рук чашку,- чомусь так важко зрозуміти, пробачити, прийняти. А знаєш, я то гадала з самого початку, що ти мешкаєш із своєю мамою у тому великому будинку.

-Я живу то там то тут. Коли я хочу побути сам або запросити до себе друзів, дівчину. Тоді я перебуваю у цій квартирі. Але моя мама має таку звичку приходити зненацька або до мене на квартиру або в офіс компанії. Моментами мене це дратує. Та я намагаюся не ображатися і реагувати на все спокійно. Після того як батько зник безвісті, наша родина ніби … Я навіть не знаю як правильно сформулювати свою думку щоб сказати більш зрозуміло. Розумієш, я почав відчувати більшу відповідальність за маму, за компанію та взагалі за все що стосується нашої родини,- Денис теж відпив чай не зводячи очей з Єви,-я намагаюся не засмучувати маму, бо розумію, що я єдиний у неї залишився. Раніше якось батько ніс за неї відповідальність, а тепер це стало моїм обов’язком. Але іноді моя мама нестерпна і прямо змушує мене її обманювати. Як у цьому випадку з цією Яною. От вбила вона собі в голову, що я повинен на Яні одружитися і тепер… Але тут я сам собі господар. Я одружуся коли захочу і на кому захочу.

-Розумію тебе. А можна запитати?

-Можна,- кивнув головою Денис.

-А як так трапилося, що твій батько зник?- поцікавилася Єва, бо їй захотілося дізнатися більше.

-Мій батько час від часу їздив у відрядження не тільки по Україні, але  й за кордон. Укладав угоди, зустрічався з партнерами і таке інше,- Денис віддався спогадам,- тоді він скористався приватним літаком та полетів у відрядження в Америку. Літак під час польоту зламався та впав в океан. Усі пасажири за версією американських рятувальників потонули і в них не було шансу вижити. Тіл так і не знайшли, ні мого батька, ні пілота, ні ще двох підлеглих які працювали у нашій компанії. Та як серед океану їх шукати. І так зрозуміло, акули і… Не хочу навіть уявляти. Але якщо тіла не знайдено, людину вважають безвісті зниклою. З тих пір вже пройшло два роки. І ці два роки я займаюся керуванням компанією.

-А до цього, що ти робив? Вибач, я щось занадто зацікавилася,- Єві стало ніяково.

-Усе нормально. Мені навіть приємно, що ти цікавишся,- усміхнувся Денис,-  я до цього вчився, та  їздив на всякі там відпочинки з друзями. Але іноді допомагав батькові, бо він казав, щоб я вчився керувати компанією, мабуть відчував щось. А я так не хотів, шукав всякі відмазки, щоб не йти в офіс. Не хотів заглиблюватися у ті документи, у ті угоди, сидіти на тих конференціях. А тепер ось повністю цим займаюся. І знаєш, глибоко в душі я сподіваюся, що мій батько живий, що диво можливе. Як думаєш чи буває диво?

-Все може бути,- Єва відчувала, що тепер ніби вона повинна поділитися відвертістю у відповідь,- а я скільки себе пам’ятаю прагнула добре вчитися. Тому і школу закінчила з відзнакою. Потім поступила вчитися до університету. Батьки пишалися тим що я гарно вчуся, постійно вихваляли мене перед своїми друзями та знайомими. А я раділа, що була такою донькою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 24 25 26 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оманливий рай, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"