Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України" автора Енн Аппельбаум. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 146
Перейти на сторінку:
його смерті у січні 1924 року) НЕП на короткий час перетворився на те, що Ленін назвав «державним капіталізмом». Згідно з цією політикою, держава встановила жорсткий контроль над ринком. Уряд скасував продрозверстку, обов’язкові хлібозаготівлі та замінив їх продподатком. Селяни знову почали торгувати зерном у звичайний спосіб, тобто за гроші. Дрібні торговці, або «непмани», також купували й продавали зерно, таким чином налагодивши його дистрибуцію, як це було протягом багатьох століть. Так на найнижчому рівні було відновлено ринкову економіку й поступово продовольство стало більш доступним.

Українізація теж мала справжніх прихильників. Після селянських повстань сам Ленін у 1919 році визнав, що ігнорування національних настроїв в Україні було «глибокою і небезпечною помилкою».[244] Коли в лютому 1920 року розпочалась третя й остання більшовицька окупація України, він надіслав телеграму Сталіну, закликаючи його наймати перекладачів для Червоної армії в Україні та «беззастережно зобов’язувати всіх своїх службовців приймати заяви та інші документи українською мовою».[245] Ленін не хотів знову втратити Україну, і заради цього був готовий піти на зустріч деяким українським національним сподіванням.

А в Україні настав час «націонал-комуністів». Вони з оптимізмом стверджували, що елементи українського націоналізму підуть на користь революції, а українізація та радянізація не взаємови-ключні поняття, а навпаки — в поєднанні вони міцнішають. Скрипник, той самий український чиновник, чий опір американській допомозі так здивував співробітників АРА, був одним із найбільших прихильників українізації. Ще працюючи ленінським послом в Україні в грудні 1917 року, Скрипник стверджував, що ворожнеча між російськомовним пролетаріатом та українськомовним селянством була шкідливою.[246] У цьому його погляди збігалися із позицією Затонського, який 1921 року сказав своїм соратникам, що вони недогледіли національний момент: «Коли темні селянські маси піднялися і стали свідомими, коли селянин, який раніше зневажав себе і свою мову, гордо підняв голову і почав вимагати більшого — ми цим не скористалися». У результаті національну революцію очолила буржуазія: «Ми повинні сказати прямо: це було нашою великою помилкою».[247]

Після 1920 року Олександр Шумський та інші члени ліворадикальної групи боротьбистів, що завоювали неабияку популярність у 1917–1918 роках, також приєдналися до націонал-комуністів.[248] В умовах СРСР того часу становище Шумського було дивним. Хоча соціалісти, меншовики, анархісти та есери вже були під слідством або заарештовані в усьому Радянському Союзі, Москва зробила виняток для кількох боротьбистів, котрі підтримали радянську владу. Ленін сподівався, що разом із ними більшовиків підтримають і послідовники боротьбистів на селі, й таким чином зможуть додати новому режиму трохи автентичності.

Сам Шумський підозрював, що слугує лише прикриттям, але погодився на таку домовленість і отримав посаду народного комісара освіти України. Скрипник став народним комісаром юстиції. Влітку 1923 року ВУЦВК і Рада народних комісарів УСРР видали перші два декрети про українізацію. Влада у Харкові визнала українську як мову більшості в республіці, та вимагала, щоб усі державні службовці вивчили її протягом року.[249]

Завдяки цим змінам націонал-комуністи сподівалися зробити радянський комунізм більш українським і менш схожим на російське нав’язування. Вони також сподівалися заохотити українську інтелектуальну еліту до співпраці й навіть зробити радянську Україну привабливою для етнічних українців, які жили у Польщі і Чехословаччині. СРСР завжди прагнув революцій закордоном, які б він міг підтримати. Широкому загалу здавалося, ніби Москва цілком і повністю підтримувала українізацію, й протягом кількох років багато хто щиро вважав, що така політика спрацює.

У березні 1924 року, майже через сім років після своєї тріумфальної промови на демонстрації в Києві, Михайло Грушевський повернувся в Україну. Після втечі в 1919 році він прожив деякий час у Відні. Протягом кількох років думав переїхати до Праги чи Львова, або навіть Оксфорда чи Принстона. Він вів переговори з більшовиками і, здавалось, шукав для себе політичної ролі.

Позаяк Грушевський вирішив повернутися навіть без політичної заанґажованості, то приїхав в Україну як «приватна особа» й вчений. Ніхто не сумнівався в символічному значенні його рішення, включно з українськими комуністами. Щонайменше чотири рази з січня по червень 1921 року Політбюро ЦК КП(б)У обговорювало ситуацію з Грушевський та його можливим поверненням.[250] Багато лідерів національного руху, котрі залишилися в еміграції, засудили рішення Грушевського й трактували його як «легітимізацію» більшовицької влади. З цієї ж причини його поверненню раділи більшовики, адже воно свідчило про дієвість українізації. Пізніше більшовики стверджували, що Грушевський засудив свою попередню контрреволюційну діяльність і благав їх дозволити йому повернутися.[251]

Проте сам Грушевський неодноразово заявляв, що не робив ніяких поступок. За його словами, він повернувся, бо вірив, що українське політичне відродження насамперед потребує відродження української культури, і вважав це здійсненним. І як би не обмежували діяльність Грушевського в Радянському Союзі, у цей важливий час він не міг перебувати поза Україною. «Треба думати, як правильно скерувати культурне життя, — писав він колезі. — Поки що уряд і суспільство зайняли вичікувальні позиції».[252] Насправді деякі можновладці мали чіткий план дій: як тільки Грушевський повернувся на батьківщину, таємна поліція почала вибудовувати довкола нього надзвичайно складну операцію стеження, вербуючи десятки людей, які доповідали про його пересування й думки.[253] Грушевський, ймовірно, не знав усіх подробиць цієї операції, але безсумнівно підозрював щось подібне, тому перед своїм поверненням він попросив КП(б)У й уряд написати гарантійні листи, в яких вони обіцяли йому імунітет від політичного переслідування.[254]

Зовні все виглядало так, ніби більшовики сприйняли його повернення, а він — визнав більшовиків. Грушевський отримав державну підтримку для заснування Науково-дослідної кафедри історії України в Києві при Всеукраїнській академії наук, більш відомій за абревіатурою ВУАН. Він повернувся до роботи над своєю багатотомною історією України-Руси, почав редагувати журнал й підтримував у роботі своїх молодих колег.[255]

Із поверненням Грушевського почався період справжнього інтелектуального й культурного відродження України. Впродовж кількох коротких років його колеги-історики з ВУАН підготували монографії про українські селянські повстання XIX століття та історію українського національного руху.[256] Українська Автокефальна Православна Церква в 1921 році оголосила себе повністю незалежною; вона вийшла з-під влади Московського патріархату, децентралізувала ієрархію, впровадила українську літургію, а Василь Липківський став її Митрополитом. Архітектори й художники Харкова експериментували з кубізмом, конструктивізмом та футуризмом, як і їхні колеги в Москві та Парижі. Українські архітектори збудували перший в Європі комплекс хмарочосів «Держпром», в яких розмістилися державні установи, бібліотека та готель. Як згадував Борис Косарєв, художник-постановник і один із провідників харківського модернізму, «в Харкові регулярно відкривалися нові театри. Вистави супроводжували гарячі дискусії». Косарєв працював

1 ... 24 25 26 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"