Читати книгу - "В’язень Неба"

– Якщо ти гадаєш, що тобі вдасться звідси втекти, то ти такий самий божевільний, як і він.

Фермін відчув, як по спині в нього побіг струмочок холодного поту. Сальґадо беззубо вишкірився.

– Я все знаю, – промовив він.

Фермін щось пробурмотів собі під ніс і забився в куток, якомога далі від свого однокамерника. Але не минуло й хвилини, як Сальґадо заявив:

– Моє мовчання має свою ціну.

– Треба було лишити тебе помирати, – пробурмотів Фермін.

– На знак удячності я зроблю знижку, – промовив Сальґадо. – Я попрошу тільки про одну останню послугу й збережу твою таємницю.

– А звідки мені знати, що ця послуга буде останньою?

– А я більше й не зможу ні про що попросити, бо тебе спіймають, як ловили всіх, хто намагався втекти звідси на своїх двох, кілька днів полоскочуть, а потім повісять на подвір’ї, щоб була наука всім іншим. То що скажеш? Невеличка послуга, і я німий як риба. Даю слово честі.

– Слово честі? Твоє? Чоловіче, та чому ж ти раніше цього не сказав? Це все міняє.

– Підійди сюди…

Фермін завагався на мить, але потім вирішив, що однаково втрачати нічого.

– Я знаю, що ця сволота Вальс доручив тобі вивідати в мене, де заховано гроші, – мовив Сальґадо. – Не завдавай собі клопоту заперечувати.

Фермін лише стенув плечима.

– Я хочу, щоб ти йому розповів, де гроші, – повідомив грабіжник.

– Як скажеш, Сальґадо. То де ж вони?

– Скажи комендантові, що він має піти по них особисто, сам-один. Якщо візьме когось із собою, про гроші може забути. Нехай іде до старої фабрики Вілардель у Пуебло-Нуево, за цвинтарем. Рівно опівночі, ні хвилиною пізніше чи раніше.

– Схоже на гротескну п’єсу дона Карлоса Арнічеса[40], Сальґадо…

– Слухай мене уважно. Скажеш, що він мусить зайти на територію фабрики й відшукати стару будку сторожа поряд із ткацьким цехом. Далі він повинен постукати у двері, а коли запитають: «Хто там?» – нехай відповість: «Дурруті[41] живий».

Фермін ледве стримав сміх.

– Більшої дурниці я ще не чув відтоді, як пан комендант виголосив свою останню промову.

– Просто перекажи йому це все.

– А чому ти такий упевнений, що я сам не піду на фабрику і, як у дешевому детективі з інтригами й паролями, не прихоплю всі гроші собі?

Злий вогник спалахнув в очах Сальґадо.

– Можеш не відповідати. Тому що в такому разі я буду мертвий, еге ж? – мовив Фермін.

Губи Сальґадо розійшлися в гадючій посмішці. Фермін заглянув йому в очі, що горіли жагою помсти, і зрозумів, що задумав однокамерник.

– Це пастка, хіба ні?

Сальґадо не відповів.

– А якщо Вальс виживе? Ти не замислювався над тим, що тобі тоді зроблять?

– Нічого такого, чого не зробили досі.

– Я сказав би, що в тебе залізні яйця, якби не знав, що одного яйця тобі вже бракує. А якщо ця твоя задумка не вдасться, то бракуватиме й другого, – припустив Фермін.

– Це вже моя проблема, – відрубав Сальґадо. – То що, Монте-Крісто? Домовилися?

Сальґадо простягнув свою єдину руку. Фермін дивився на неї кілька секунд, а потім неохоче потиснув.

14

Фермінові довелося чекати традиційної недільної післямесової промови й короткої прогулянки подвір’ям, щоб підійти до Мартіна й розповісти про бесіду з Сальґадо й умову грабіжника.

– Це не порушує наш план, – запевнив його Мартін. – Зробіть, як він хоче. Зараз не можна допустити, щоб він нас виказав.

Фермін, якому останніми днями дошкуляли то нудота, то пришвидшене серцебиття, витер холодний піт, що дзюрком ллявся йому з чола.

– Давиде, не подумайте, ніби я вам не довіряю, але якщо цей план, який ви готуєте, такий хороший, чому ви не втікаєте самі?

Мартін кивнув із таким виглядом, наче вже давно чекав на це запитання.

– Тому що я заслуговую на цю в’язницю. Для мене немає місця поза цими мурами. Мені немає куди податися.

– У вас є Ізабелла…

– Ізабелла одружена з чоловіком у десять раз кращим за мене. Якби я вийшов звідси, то тільки зруйнував би їй життя.

– Але вона робить усе можливе, щоб витягнути вас звідси…

Мартін похитав головою.

– Ви мусите пообіцяти мені дещо, Ферміне. Це єдине, що я прошу навзамін за допомогу вибратися звідси.

«Місяць видався якийсь щедрий на прохання», – подумав Фермін, охоче киваючи головою.

– Усе, що завгодно.

– Якщо вам удасться звідси втекти, я хотів би, щоб ви по змозі піклувалися про неї. Звіддаля, щоб вона про це не знала, щоб не довідалася навіть про ваше існування. Подбайте про неї та про її сина, Даніеля. Ви зробите це для мене, Ферміне?

– Звичайно!

Мартін сумовито всміхнувся.

– Ви хороша людина, Ферміне.

– Уже вдруге ви мені це говорите, і щоразу ваші слова звучать дедалі прикріше.

Мартін дістав одну зі своїх смердючих цигарок і запалив її.

– У нас мало часу. Учора приходив Бріанс, адвокат, якого Ізабелла найняла вести мою справу. Я вчинив помилку, розповівши йому, що від мене хоче Вальс.

– Щоб ви переписали його базгранину…

– Саме так. Я благав адвоката нічого не казати Ізабеллі, але рано чи пізно він, поза всяким сумнівом, таки проговориться. А вона тоді – у цьому я тим паче не маю сумнівів – розлютиться, примчить сюди й буде погрожувати Вальсу розповісти його таємницю всьому світу.

– А ви не можете її зупинити?

– Тільки дурень намагатиметься зупинити Ізабеллу: це те саме, що намагатися зупинити товарний потяг на ходу.

– Що більше ви мені розповідаєте про неї, то дужче мені кортить з нею познайомитися. Особисто мені жінки з характером…

– Ферміне, ви ж пообіцяли!

Фермін поклав руку на серце й урочисто схилив голову.

– Повертаючись до того, про що я вам говорив, – провадив далі Мартін. – Коли вона стане погрожувати Вальсові, той може вичворити що завгодно. Цією людиною керують марнославство, заздрощі й жадібність. Коли відчує, що його загнали на слизьке, він зробить хибний крок. Не знаю, який саме, але я впевнений, що він обов’язково щось вчинить. Дуже важливо, щоб на той час вас уже тут не було.

– Власне кажучи, не те, щоб я надто прагнув тут затриматися…

– Ви мене не зрозуміли. Ми мусимо прискорити підготовку й перенести виконання нашого плану.

– Перенести? На коли?

Мартін довго дивився на співрозмовника крізь завісу диму, який видихав ротом.

– На сьогоднішню ніч.

Фермінові пересохло в роті.

– Але ж я досі навіть не знаю, який план…

– Отож, слухайте уважно.

15

Того вечора, перш ніж повернутися до камери, Фермін підійшов до