Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 94
Перейти на сторінку:

-Це кінець?- Запитала Мірабель у Вієро, хоча вже знала відповідь.

-Ще побачимось, так?- Він намагався триматися, але більше не міг. Сили покидали його кожної наступної миті.

-Ні…- Вона дивилася на нього, відчуваючи величезну кількість емоцій.- Не побачимось.

   Вони різко полетіли вниз, минаючи гарні споруди і різнокольорові будинки. Сила тягла їх з великою швидкістю повз дерева і будівлі, поки не з’явився Дім Небес – неймовірний палац світло-сріблястого кольору з високими вежами і широкою прозорою стіною навкруги. 

-Ти теж не бачиш Ліафарів, чи я вже помер?- Запитав Вієро, озираючись назад.

-Я їх не бачу. Що відбувається?

   Сила опускала їх все нижче, аж поки не затягнула в підземний тунель, в якому зовсім нічого не було видно. Вони опинялися все глибше під землею і Мірабель відчула, як її тіло вкривається подряпинами.

-Думаю, це дорога до в’язниці.- Мовив Вієро напрочуд спокійно.- Я змирився зі своєю долею.

-Обожнюю твій позитив.

   Їх виштовхнуло у напівтемну порожню кімнату, де можна було вгледіти світлі масивні двері з металевою ручкою. Бель ледве підвелася на ноги, одразу діставши з сумки кришталеву пляшку.

-Ціла!- Вона з полегшенням зітхнула, знову поклавши елемент у сумку. Їй здалося, що через пляшку вона підхопила параною складної форми. 

-Що це за місце і як ми тут опинилися?- Вієро стряхнув бруд з себе і свого волосся, яке стирчало у всі сторони, власне, так само, як і у Бель.

   Двері беззвучно відчинилися і у кімнату зайшли двоє, перш ніж Мірабель і Вієро зрозуміли, що вони не одні.

-Якого біса ви вдерлися сюди?- Заговорив один з них.- Де я сказав вам чекати?

-Святі…- Мірабель не повірила своїм очам.- Ніко!

   Вона кинулася обіймати його, радіючи, що з ним все добре. 

-Ми все можемо пояснити.- Вієро подивився на дівчину, яка стояла осторонь, схоже, чекаючи свого часу.

-Дуже хочу це почути.- Ніко відсторонив від себе Бель, поглянувши на Вієро.

-Тебе довго не було, а враховуючи те, що ти можеш померти коли завгодно, ми почали хвилюватися.

-Сподіваюся, ви засвоїте на все життя, що коли Хранитель каже вам залишатися на місці і чекати його, то це значить залишатися на місці і чекати його.- Роздратовано сказав Ніко.- Ви хоч уявляєте, що могло з вам статися?- Його інтонація нагадувала ту, яку зазвичай вмикають турботливі батьки, коли сварять своїх діток за бешкети. 

-Вибач.- Заговорила Мірабель.- Ми лише хотіли впевнитися, що ти в нормі. До того ж, деяким Ліафарам ми дали відсіч.- Вона прикусила губу аби не сказати нічого зайвого, коли побачила погляд Ніко.

-Гаразд…- Він зітхнув і вказав на незнайому дівчину.- Це – Лелейн Ітаніта. Дівчина, яку тобі сказали знайти в Летючих Лісах.

-Привіт.- Бель підійшла до неї і простягнула руку.- Мірабель.

-Лелейн.- Її голос здався дуже тоненьким і невпевненим.

-А я Вієро.- Він помахав їй в знак привітання.

   Лелейн лише посміхнулася і зайшла назад туди, звідки вони з Ніко вийшли.

-Не дуже схожа на людину, яка влаштовує державні перевороти.- Прошепотів Вієро до Бель, ідучи за Ніко.  

   Вони опинилися у великій кімнаті з високою стелею і якщо підняти голову, можна було побачити балкон другого поверху. Місце скидалося на лабораторію, де таємно розроблювалася біологічна зброя. Хоча, так лише здавалося з першого погляду. На полицях стояли пробірки з неоновими рідинами різних кольорів, над синім вогнем, у маленькій залізній мисочці щось кипіло, а запах чогось кислого і насиченого закладав навіть вуха. Також у кімнаті можна було знайти скрипучі сходи, що вели на другий поверх, де розміщувалося поодиноке ліжко, залізний костюм Королівської Гвардії за куленепробивним склом, безліч розкиданих книг і рештки авіаційної техніки. 

-Що це за місце?- Ледве вимовив Вієро, скривившись від запаху.- І чому тут так жахливо пахне.

-Вона тут живе.- Пояснив Ніко.

-Нічого не маю проти, але вікна цьому сумнівному місцю точно б не завадили.- Він зіщулився, роздивляючись у напівтемряві різноманітні розчини і банки з досить великою кількістю забальзамованих істот, каміння і навіть піску.

-Дуже мило…- Прошепотіла до себе Мірабель.

-Як думаєш, вона точно не небезпечна вбивця, яка займається чорною магією і наукою водночас?- Вієро вчепився в Бель, з жахом в погляді обвівши кімнатчину.

-Тож, чому ви прийшли до мене?- Лелейн сіла у високе крісло, оббите червоною шкірою і чорними шипами по краях, яке не зовсім пасувало місцевому інтер’єру. 

   Маю сказати декілька слів про Лелейн Ітаніту. Вона була чистокровним Ліафаром і все життя провела у Летючих Лісах. Дівчина була безстрашною і відважною в бою, хоча її м’який характер інколи ставав на заваді. Але коли настав і її час вступати в ряди Королівської Гвардії, в ній прокинувся патріотизм, який ховався далеко в її доброму серці. Вона не могла покинути Летючі Ліси і знову грабувати власну армію. Тому Лелейн знайшла однодумців і влаштувала протест, результат якого мав призвести до скасування забов’язання Ліафарів служити в Коронарних Лісах. Але як ви вже знаєте, все пішло не по плану. Джая Милосердна швидко розібралася із спробою державного перевороту і жорстоко розправилася з протестуючими, а особливо з Лелейн. Колись вона служила на славу своїй батьківщині, але після протесту її позбавили цього права. Лелейн прогнали з армії і влаштували за нею гоніння, аби більше такого не повторилося, а потім справа зам’ялася і згодом всі забули про колись чудову дівчину, якій підкорялися будь-які висоти, коли вона керувала військовими літаками. 

   Лелейн Ітаніта була високою і стрункою дівчиною із занадто тонкою талією, з чорним і довгим кучерявим волоссям, що по бокам було заплетене у коси, з пухкими рожевими вустами, довгими віями, а її шкіра, кольору зміїного фрукту покривалася блискітками при світлі сонця. 

   Її Ксифос розмістився одразу біля крісла, де вона з нетерпінням чекала відповіді від гостей.

1 ... 24 25 26 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "