Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

— Ну, по-перше, участь у Грі — тільки добровільна, — відповідає Макс. — Ти бачила сьогодні хлопця в червоно-фіолетовому шмоті? Це заявка в Гру. Щоб дати зрозуміти Засновникам, що хочеш зіграти, одягаєш кольори Гри. І чекаєш, коли з тобою зв'яжуться. Якщо вирішать, що ти придатний, — додає крізь зуби.

— А, по-друге, є умова — ніякого криміналу, — вставляє Сєва, — тому ніхто не заявить, ні гравець, ні бети. До того ж ніхто не знає засновників, вони не з'являються в загальному чаті, і навіть у таємному вони всі під ніками.

— І що, ніхто жодного разу не спробував їх зупинити? 

Відповіддю слугують два уважні погляди, що схрещуються на мені, і я безпорадно ляскаю віями.

— Мій друг, Сергій, минулого року прийшов у Гру. Він хотів потрапити на чемпіонат юніорів, але не вистачало грошей на збори. Ти знаєш, скільки це все коштує — квитки, проживання, форма. У нього немає батька, а мати одна не тягнула. Я пропонував знайти спонсорів або позичити. Я був упевнений у перемозі, грошовий приз був би його. Але Сергій не послухав, — Макс говорить відсторонено, холодно, і тільки зчеплені пальці видають сильну напругу.

— Його взяли? 

— Так, взяли. Він виконав усі завдання. Останнім було селфі на будівництві, поруч із ліцеєм, той житловий комплекс, що вже добудовується. Сергій уночі пробрався в будівлю, зробив селфі, але не втримався і зірвався, коли спускався вниз.

— Розбився? — запитую мало не пошепки.

— Ні, — хитає головою Макс, — живий і навіть не інвалід. Але були пошкоджені сухожилля, частково порушена рухливість. Тож у спорт тепер йому дорога закрита. Назавжди. 

— А гроші...

— Гроші йому виплатили, всю суму. Він купив собі телефон, ігрову приставку. Пішов із ліцею в будівельне училище, відмовився спілкуватися з нами, у нього тепер інша компанія й інші інтереси...

За столом повисає мовчання. Тяжке, затяжне. Мені до сліз шкода незнайомого Сергія, і водночас розумію, що він винен сам. А потім мене осяває:

— Ви хочете втрутитися?

Хлопці знову переглядаються, Севка ствердно киває.

— Ми хочемо зламати Гру. Для початку виявити Засновників. Але для цього потрібно туди потрапити.

— Я збираюся зіграти, Машо, — підтримує його Макс. — Мене включать у чат, і Севас зможе зламати їхні акаунти.

— Ти хакер? — підкидаю голову і дивлюся на Севку з непідробним захопленням.

— Сильно сказано, — ніяковіє він, — але дещо я можу.

— Правильно, — я навіть у долоні плескаю, — можна буде писати стріми і викладати в інтернет. Або сторізи в інсті.

І натикаюся на холодний погляд Сєви.

— Ні. Ти обіцяла, Машо. Ніякої публічності.

— Але чому? — белькочу розгублено. — Це було б так дієво...

— Мої батьки дружать із Волинськими, власниками ліцею. Якщо про Гру дізнаються, буде скандал, постраждає репутація ліцею, — Сева нахиляється ближче. — «Сотка» — годний ліцей, Машо, і преподи тут працюють годні. Волинські дуже ними пишаються. Але в Засновників серйозний дах, якщо про Гру стане відомо раніше, їх виведуть з-під відповідальності.

— Батьки відмажуть, — похмуро «перекладає» Макс.

— У нас у класі є Засновники? — запитально дивлюся на хлопців. Вони синхронно кивають.

— Спочатку ми думали, що це Ляшко, ну той здоровий бугай, якому я роблю проєкт, — відповідає Сева, — він підходив до мене в кафешці. Я сам напросився до нього в напарники.

— Напарники це пара мажор-аут?  — згадую слова Нікіти.

— Так, — киває Макс, — але Ляшко виявився просто тупим мажором, ми з Севасом помилилися. Він один раз відбетився і все.

— А я тепер віддуваюся, за цього дебіла всю домашку роблю, — сміється Севка. Дивлюся на нього з захватом.

— А тобі з нього яка користь?

— Та ніякої. Зате ніхто не лізе з проєктами, Ляшко відіб'є. Він нешкідливий насправді, просто ну дуже тупий, — Севка відкидається на спинку дивана.

— Взагалі я Севаса вже другий рік треную, — киває на нього Макс, — він Ляшку сам цілком наваляти може.

— Але краще їм цього не знати, — закінчує Сева і дивиться на мене. — Машко, не дивись на нас як на змовників.

— А хто ж ви? — я теж знімаю окуляри і протираю серветкою. Хлопці замовкають і переглядаються. Одягаю окуляри назад і обводжу однокласників допитливим поглядом. — Гаразд, про Гру я зрозуміла. Але що вимагається від мене?

— Ти з нами? — у свою чергу запитує Макс. Ствердно киваю.

— На тебе Топольський запав, очей не зводить, — каже Сева, — не даремно Мілка скаженіє. І тепер ясно, чому. Зможеш підіграти і закинути йому в телефон прогу?

Під ложечкою неприємно холоне. 

— Топольському? Але навіщо? — тягну голосом, що слабшає.

— Ми впевнені, що він один із Засновників, — каже Макс, і я ніби провалююся в безодню.