Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— І ти є, — різко сказав Люціус, перериваючи мовчанку. — Але бути частиною — це не тільки пісні і жарти. Це відповідальність, яку ти несеш за інших. Це вміння приймати жахливі рішення, коли в тебе немає вибору. І це... — він затих, знову вдивляючись у ліс. — І це готовність пожертвувати собою, коли на кону життя інших.

Елей задумався, проте його очі не виказували страху чи сумнівів, лише глибоке розуміння.
— Я готовий, Люціус. Завжди був готовий.

На іншому кінці багаття Сейв звернувся до Холідея:
— Скажи, ти бачив тих демонів, які таке творять? Я чув про демонів, але досі вважав це байками.

Холідей злегка хмикнув:
— Нічого з цього не байки, Сейв. Демони завжди пристосовуються, і цей випадок не виняток. Але що мене цікавить більше, так це те, хто саме оживив цю істоту. Це вимагає великого знання і ще більшого прокляття.

— Думаєш, це робота якоїсь відьми? — продовжив Сейв, нахилившись ближче.

Холідей на мить замовк, потім відповів:
— Або когось набагато небезпечнішого.
Тиша тривала, поки один із мисливців не підняв голову.
— Щось чую, — прошепотів він, тягнучи руку до руків’я меча.

Біля лісового краю, де вогонь вже не діставав своїм світлом, щось зашелестіло. Усі враз насторожилися. Люціус повільно підвівся, схопивши меч, і зробив крок уперед.

— Хто там? — суворо запитав він, вдивляючись у темряву.

З тіні виступив чоловік, закутаний у темний плащ, його обличчя приховував капюшон. Він підняв руки, показуючи, що не несе зброї.

— Спокійно, я лише мандрівник, — промовив незнайомець. Його голос був низьким і розміреним, але в ньому була якась тривожна нотка.

— Мандрівник? — перепитав Сейв, підходячи ближче. — І що ж тебе принесло в ці землі?

— Ті ж чутки, що і вас, — відповів чоловік. — Демони, знищення храму, жертви. Я шукаю шлях до храму, що був атакований.

— Навіщо? — насторожено запитав Холідей, не зводячи з незнайомця погляду.

— Щоб знайти тих, хто стоїть за цим, і припинити їхнє знищення. — Незнайомець підняв голову, і в світлі багаття стало видно його очі. Вони були майже прозорими, з легким блакитним сяйвом. — Мене звати Тарік. І я можу допомогти.

Люціус обвів поглядом загін, який, хоч і не довіряв новоприбулому, не поспішав відмовлятися від можливості отримати підмогу.

— Добре, Таріку, — мовив він, не прибираючи руки з руків’я меча. — Ти можеш йти з нами. Але якщо хоч на мить я відчую, що ти щось приховуєш...

— Ти цього не відчуєш, — спокійно відповів Тарік. — Бо я тут не ворог.

Ніч знову огорнула ліс. Загін повернувся до вогнища, але тепер вони знали — шлях далі буде ще небезпечнішим.

1 Люціус нахмурився, уважно дивлячись на Таріка. У його погляді змішувалися підозра та цікавість.

"І як саме ти нам допоможеш?" — повторив Люціус, намагаючись розібратися в мотивах цього чоловіка.
Тарік зітхнув, намагаючись зібратися з думками. Його голос був спокійним, але в ньому відчувався відбиток пережитого жаху.

"Ті демони зіткнулися з воїнами Форлеону. Вони влаштували засідку, перемогли загін і допитували командира. Я чув їхні розмови. Вони казали, що направляються до Храму Матері світла. Це їхня наступна ціль."
Холідей з прищуром подивився на Таріка. Його обличчя випромінювало глибоку недовіру.

"І звідки ти це знаєш? Підслухав розмову демонів? А чому вони тебе взагалі залишили в живих?" — у його голосі була крижаність.
Тарік зробив крок уперед, піднявши руки, щоб запевнити всіх у своїй щирості.

"Я ховався неподалік, коли вони влаштували засідку. Бачив усе на власні очі. Вони катували командира загону, примушуючи його розповісти про захист храму. А потім... вони покинули поле битви, залишивши своїх поранених найманців на смерть."
Сейв, завжди нетерплячий, ступив уперед і гнівно вигукнув:

"Цей шматок гівна обманює нас! Демони не залишають живих, якщо ті знають про них. Вони би тебе розірвали на місці!"
Сейв уже потягнувся до руків'я меча, але Люціус зупинив його рухом руки.

"Стій. Дай йому сказати." — голос Люціуса був спокійним, але в ньому відчувалася сила авторитету.
Тарік, помітно напружившись, швидко відкрутив закріплений на спині меч і показав його групі.

"Подивіться! Я взяв це з мертвого найманця. Вони озброєні такими мечами та сокирами. Ця зброя не належить жодному з людських королівств. Ви самі можете перевірити."
Люціус підійшов ближче і взяв демонічний меч до рук. Лезо було чорним, наче вкрите сажею, з виразними червоними символами, що мерехтіли, ніби їх щойно випекли в полум’ї. На руків'ї були вигравірувані знаки, схожі на демоничні печаті. Зброя випромінювала слабке, але відчутне тепло, немов жива.

"Це справді демонічна робота," — повільно вимовив Холідей, підходячи ближче, щоб роздивитися меч. Він торкнувся пальцями одного з символів і нахмурився. — "Ці знаки... Вони схожі на печаті підкорення. Таку зброю могли виготовити лише демони, що мають доступ до магічних кузень."
Сейв, усе ще розлючений, вказав на Таріка:

"І як це доводить, що він не з ними? Це міг бути трюк, щоб ми повірили йому!"
Тарік зітхнув і опустив голову.

"Якщо ви не довіряєте мені, вбийте. Але спершу відправте людей у Храм Матері світла. Інакше ті демони знищать його так само, як знищили Святого Лейма."
Люціус уважно подивився на Таріка, аналізуючи його слова. Він не був упевнений, чи чоловік говорить правду, але його відчай і страх здавалися справжніми.

"Ми перевіримо твої слова," — сказав він нарешті, віддаючи меч Холідею. — "Але якщо ти хоч раз збрешеш, Сейв матиме повне право зробити з тобою те, що роблять з демонськими посіпаками."
Тарік кивнув і мовчки відійшов убік, дозволяючи їм вирішувати, як діяти далі.

Ніч огорнула табір тишею, порушуваною лише тріском догораючого багаття та віддаленим виттям лісових звірів. Кожен член групи, навіть найзапекліші мисливці, відчував тривогу, яка розстелялася між ними, мов холодний туман. Але сон, хай і неспокійний, був необхідним перед новим днем.