Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Після того як ми з Денисом поцілували замок депо ми вирішили відправитися на вокзал де змогли придбати квитки лише на двадцять шосте і то це були різні вагони і оті легендарні місця біля туалету. Але для нас то вже не мало особливого значення. Головною нашою метою було чим швидше залишити маєток. Ми ладні були хоч на лижах в дорогу відправлятися. Ще ми спробували знайти якусь кімнату, щоб переночувати цих дві ночі за стінами маєтку, але це виявилося так же ж реально як злітати на Марс . Отже нам прийшлося повернутися до маєтку. 

Про те, що нам вдалося вияснити ми вирішили нікому нічого не говорити. Навіть Ірці, бо вона вже аж надто потоваришувала з отим князем. А нам не хотілося щоб хтось довідався про те, що нам усе відомо. Ну майже все. 

Тому коли ми повернулися до маєтку то на вагалися бути веселими і безпечними. Ірка разом зі своїм новим кавалером розважалися у вітальні тим , що Мирча грав їй на роялі, і досить гарно так грав. 

А у їдальні на нас чекав сюрприз - жива ялинка стояла посеред зали і сягала ледь не самої стелі. Пані Аласі займалася тим, що вбирала лісову красуню іграшками . При першому погляді на них я зрозуміла , що багато з них залишилися ще з часів дитячого будинку, але я змушена була визнати , що в тому був певний шарм. 

У вечері ми всі зібралися за святковим столом. На щастя пані Аласі не стала годувати нас вівсяною кашею і яйцями. Вона навіть поставила на стіл вино якого я випила так кухликів з п'ять, а то і більше. Не те, щоб я була шанувальницею цієї справи, але мені було необхідно заспокоїти нерви. Мабуть тому я й не пам'ятала коли закінчилася святкова вечеря, як - і того як саме я дійшла до власного ліжка. Чи можливо мені хтось допоміг дійти до нього?

-