Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

-Та це ще не все.- Денис дивився на мене таким поглядом, ніби він дійсно дізнався якусь велику таємницю. - Маєток " Вітряний пагорб" довгий час переходив від однієї Аласі іншій, хоча ніяких відомостей про шлюб і дітей немає. На деякий час стара хазяйка просто залишала маєток, їхала за кордон і там і помирала, а замість неї приїздила її донька. Вгадай, хто після війни став директором дитячого будинку? 

-Ше одна з Аласі? - зробила я припущення. 

Судячи по тому як засяяли очі Дениса я не помилилася. 

-Молодець! - вигукнув він, забувши, що ми не одні. - Саме так. Марія Аласі була директоркою дитячого будинку після війни. А потім , ще одна Аласі викладала історію. Ось її фото. 

Денис тицьнув мені під носа розгорнуту книгу. На чорно - білій фотографії була зображена жінка в строгому костюмі і з акуратно зачесаним чорним волоссям. Вона як дві краплі води була схожа на пані Марину. Та в цьому я нічого дивного не бачила. Марина запросто могла бути її дочкою. 

-І ось ще одне...

Хлопець перегорнув декілька сторінок і зупинив свій вибір на фотографії чоловіка який був дуже схожий на Матвія. Я здивовано подивилася на Дениса, намагаючись зрозуміти, що він хоче цим сказати. 

-Зверни увагу на рік. 

Внизу під фотографією був написаний 1974 рік отже якщо це Матвій то йому має бути десь за шістдесят. 

-Ну і що? 

-Справа в тому, що з цією хворобою так довго не живуть. - пояснив мені Денис втрачаючи терпіння. 

Це навіть трішки розлютило мене. Ніби я повинна знати всі оті тонкощі медицини. Та я взагалі про цей синдром вперше чую. 

-Можливо це його син, або якийсь родич. - зробила я припущення. 

-Ця хвороба дуже рідкісна, і генетично не передається. 

-Ну тоді я вже не знаю.- Я лише розвела руками. - Можливо це і є оте чудовисько в якого перетворила зла мачуха свого пасинка?

І я переповіла йому прочитану легенду. Денис як і слідувало чекати віднісся до неї дуже скептично. 

-Як би там не було, але схоже, що оця економка щось приховує. А ще оцей князь Ракоці, який незрозуміло звідки взявся. 

Я вловила в його голосі нотки неприязні. Що це? Невже ревнощі? Я не змогла стримати посмішки. На щастя Денис був надто зайнятий власними роздумами про таємниці роду Ракоці і інтриги пані Аласі які схоже тягнулися на протязі багатьох століть. 

-Він казав, що його привезло таксі вранці. 

-Це дуже дивно? 

-Чому ж? 

Я взяла наступний кусок піци і відкусила. Денис навіть не торкнувся її. 

-Цілу ніч йшов сніг і мали б залишитися якісь сліди проте їх ніде не було. - роздратовано пояснив він. 

-Це мабуть тому, що Матвій зранку почистив доріжки. 

-Доріжки в маєтку - погодився він зі мною.- Але не всю дорогу. Я їздив вчора до міста коли дорога сюди ще не була прочищеною і я не бачив слідів шин. Я взагалі не бачив ніяких слідів. 

Його слова примусили мене затремтіти. Я відклала в сторону кусок піци і з тривогою подивилася на хлопця.

-Тоді звідки він взявся? Не на мітлі ж він прилетів. 

-Не на мітлі.- погодився зі мною Денис. 

-Тоді як? 

Хлопець нахилився до мене, пильно вдивляючись мені в очі. 

-А, що якщо він насправді і не приїзджав? 

-В сенсі?

-Що якщо він весь цей час був в маєтку? Ми навіть не знаємо чи дійсно він той за кого видає себе. Ти ж не запитувала в нього документів. 

Звісно ж на запитувала. 

Його слова примусили моє серце тривожно забитися в грудях. Дивно, та подібне навіть не спадало мені на думку. 

-Але навіщо йому усе це? Заради грошей і маєтку? Але воно ж того не варте. Від маєтку залишилася лише згадка про його минулу велич, а тих грошей навіть на пристойну квартиру не вистачить . 

-Софі послухай...- довірливо зашепотів він. 

Його руки торкнулися моїх , примусивши мене затремтіти. Ми були так близько одне від одного, що наші подихи злилися в одне ціле. Я відчувала легкий аромат його парфумів, можливо не таких дорогих як у Мирчі, але дуже приємних. Їх аромат мене хвилював, можливо тому, що це був аромат мого коханого чоловіка того , хто мені дійсно подобався ледь не з самого дитинства. 

-Я не хотів тобі цього казати, але це дуже важливо. 

Я заплющила очі в очікуванні освідчення в коханні і поцілунка. 

-Ти не можеш успадкувати " Вітряний пагорб". 

-Що? Чому? Це через Мирчу? 

Денис лише похитав головою, заперечуючи мої припущення.

- Звісно , що ні. Послухай, я дивився реєстри на власність, , і він належить місцевій владі. Ніхто ніколи не чув ні про яку Арабелу Папеску. Мені дуже шкода тобі про це говорити. 

Я тупо дивилася на нього, не знаючи, як мені варто відреагувати на цю новину. Я з самого початку підозрювала, що щось тут не так. Не буває в житті так, щоб раптом даром на голову тобі впала небесна манна. Але ж тоді навіщо були всі ці складнощі зі спадком? Навіщо взагалі комусь було потрібно заманювати мене в пастку? 

-Що ж нам тепер робити? - лише й змога я вичавити з себе. 

-Давай навідаємось до Заблоцького і добренько притиснемо його до стінки. - запропонував Денис і хитро підморгнув мені.

-Можливо нам краще поїхати на вокзал і забронювати квитки? Не впевнена, що я хочу знову повертатися в той маєток. 

-Я також не в захваті.- підтримав він мене. - Але там залишилися наші речі і Ірка. 

Згадка про подругу примусила мене похолонути. 

Господи. Вона ж там зовсім сама з незрозуміло з ким. А , що якщо отой Мирча ґвалтівник? 

-Добре. - погодилася я з ним і рішуче піднялася з-за столу. - Навідаємся до Заблоцького і вимагатимемо пояснення. 

Та як виявилося згодом вимагати будь яких пояснень просто не було в кого. За адресою, що була вказана в візитці знаходилося старе депо, а старенька бабуся котра жила поряд і гадки не мала про, що ми запитуємо. Телефон також не відповідав, а в інтернеті серед списку місцевих адвокатів і нотаріусів не було ніяких Заблоцьких і Вовків. Вся ця історія подобалася мені все менше і менше.