Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Ця ніч пройшла на диво спокійно, хоча я очікувала, що після всіх моїх ранкових пригод, мене будуть мучити кошмари. Та на щастя я проспала наче вбита. Можливо причиною тому було те, що перед сном я замкнула двері, та ще й на клямку їх закрила ( на випадок якщо в Марини є запасні ключі) . Так, що прокинувшись вранці наступного дня я почувала себе чудово. Коли я увійшла до вітальні то Ірка з Мирчою вже були там. Схоже вони непогано ладнали і я раптом відчула себе зайвою. Мені важко зізнаватися в тому навіть самій собі , та, дивлячись на те, як вони любо спілкуються в мені раптом заграли ревнощі. Все ж таки це на мені він би мав одружитися, а отже по всім законам жанру йому б вартувало зваблювати мене , а не Ірку. 

Я поснідала на самоті холодними бутербродами які просто полінилася розігрівати і кухликом кави по - турецьки. Пані Аласі десь не було, а Денис готував для мене лижі, бо інакше до міста дістатися було неможливо. Я хотіла було запропонувати Ірці зіставити нам компанію, та передумала. Схоже , що їй і так було не сумно. Я лише запитала у неї, що привести з міста, на, що отримала скупу відповідь - " Що хочеш". 

Денис з усмішкою зустрів мене у фойє і допоміг приладнати лижі. Не те, щоб я була в захваті від активного відпочинку проте ця прогулянка принесла мені задоволення. Чесно кажучи вже один факт того щоб залишити маєток і побувати між людьми, відчути оту атмосферу святкового міста, приносив певне задоволення. Я ж навіть якось і забула про те, що завтра святвечір, та варто нам було в'їхати в містечко як ми з головою пірнули в новорічну казку. 

По перше , куди ми вирішили навідатися була місцевих книгарня з цікавою назвою " Кроляча нора ". Мене здивувало те, що незважаючи на ранній час в книгарні було людно. Та це і недивно , бо її клієнтами була місцева і приїзджа молодь, котру більш цікавив безкоштовний wi-fi , і недорога кава з пиріжками і піцею, котру готували там же, чим самі книги. До того ж в кав'ярні, чи в книгарні, я вже не знаю як це варто називати можна було почитати безкоштовно ті ж самі книги виставлені на продаж, за умови, що ти купуєш каву. 

Я зайняла вільний столик в кутку біля вікна, і замовила два кухлика подвійного американо з вершками ,та піцу. Денис же відправився в пошуках літератури бо вся інформація в інтернеті яку ми намагалися знайти стосувалася Мукачівського палацу і тих, інших Ракоці. Тому вирішено було звернутися до місцевої літератури. Кава стигла, а Денис не повертався , чи то він так довго шукав чи можливо заблудився серед книжкових полиць? Я почала нервувати, коли він згодом повернувся несучи в руках всього лише дві книги які поставив на стіл передо мною, ледь не розливши кави. 

-Ледь знайшов. До речі я тут таке видання " Володаря перснів" бачив. - Захоплено поділився він вражаючою новиною. 

Його очі сяяли вже відомим мені божевільним сяйвом. Взагалі я знала про його захоплення книгами. Не так давно він приніс до кав'ярні якусь енциклопедію по середньовічній зброї і похвалився , що заплатив за неї аж дві своїх зарплати. 

-Скільки? - одразу ж запитала я , і відкусила від піци кусочок. 

Я вже й забула, що то таке нормальна їжа. Пані Аласі чомусь постійно годувала нас кашами і яйцями. Мені почало здаватися, що я вже сама невдовзі стану кашею. 

-Сорок дві тисячі і п'ятсот три гривні. - з гордістю відповів він. 

Кусок піци одразу ж став мені в горлі і я закашлялася. Денис дбайливо постукав мене по плечам. 

-Вона ж в шкіряному переплетені і з золотим тисненням. - спробував він виправдати космічну ціну. 

Мені краще від того не стало. Я нарешті проковтнула піцу яка від почутого вже не здавалася такою смачною.

-Це напевно зі шкіри мумбака, і з перстнем на додачу. - зробила я висновок. 

Для мене то була космічна ціна. 

-Ні, перстня там не має. - сміючись заперечив Денис. - Давай краще займемося нашою справою. 

Після цих слів він простягнув мені товсту книгу, на облкладинці якої був зображений маєток Ракоці, а назва сповіщала 

" Легенди і міфи". 

Я перегорнула декілька сторінок. Про маєток там поки, що нічого не було. В очі впала історія про нещасне кохання місцевої пари, котра жила двісті років назад. Потім я все ж таки знайшла якусь нісенітницю про скарб, ніби захований в стінах маєтку. Куди ж без цих історій про скарб? Я ще подумала, що було б непогано якби той скарб дійсно існував, хоча якщо він і існував то за часів дитячого будинку його вже давно знайшли. Та одна історія все ж таки привернула мою увагу. Називалася вона просто " Красуня і чудовисько " .

В легенді розповідалося про те, що молодий князь Ракоці закохався в звичайну служницю, котру його батькові подарував іменитий турок. Дівчину звали Сафіє, що значить " невинна". 

Саме цим іменем мене називав той чоловік з моїх видінь, а я думала він його так вимовляє. 

Отже цей князь настільки закохався в неї, що невдовзі це стало дуже помітно. Коли ж про це дізналася зла мачуха ( куди ж без неї?), яка до того була ще й відьмою, то вона звичайно ж наказала вбити коханку свого пасинка, щоб позбутися суперниці, а заодно й новонароджену дитину. Самого ж князя вона перетворила на чудовисько. І розбити чари зможе лише діва яка народиться в дванадцятому поколінні і покохає його. 

Ну звичайна казка, бо якщо те є правдою то прийдеться князю бути чудовиськом вічно. 

Далі йшла легенда про вже відомих нам Януша і Ану - Марію. І я вже почала хвилюватися , чи не занадто багато в маєтку привидів і чудовиськ, до речі не слід було забувати і про скарб. 

-Якого біса?...- раптом обірвав мої мрії про скарб Денис. 

Я здивовано подивилася на хлопця. 

-Знайшов, щось цікаве? 

-Здається так ... Знаєш, що після пожежі яка сталася в 1725-му році і забрала життя князівської родини, маєток перейшов у володіння дружини князя Ласло Ракоці - Мірабели Аласі. 

Я аж присвистнула, почувши подібне. Отже виходить наша економка дуже родовита персона.