Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

Мирон і Соломія обережно спускалися з гори, намагаючись не втратити рівновагу. Стежка була крута і подекуди заросла густою травою. Цуценя весело бігало поруч, іноді спотикаючись, але одразу ж підскакувало й бігло далі.

— Дивись, там унизу щось є! — вигукнула Соломія, показуючи вперед.

Між деревами виднілися дивні споруди. Вони виглядали покинутими, але ще досить міцними.

— Це точно те місце, що було на мапі! — радісно сказав Мирон.

Коли вони дійшли до долини, перед ними відкрився великий майданчик, оточений старими будівлями. Деякі з них були напівзруйновані, а деякі виглядали так, ніби їх покинули нещодавно.

— Що це за місце? — насторожено запитала Соломія.

Вони підійшли ближче до першої будівлі. Двері скрипнули від легкого поштовху, і всередині відкрилася стара кімната. На стінах висіли потемнілі фотографії, столи були вкриті пилом, а на підлозі валялися папери та книги.

— Це схоже на табір або якесь поселення, — припустив Мирон, піднімаючи старий журнал.

— Але чому його покинули? — задумалася Соломія.

Вони обійшли кілька будівель, знаходячи старі ліжка, кухонне начиння, навіть залишки одягу. Було відчуття, що люди пішли звідси раптово, залишивши все, як є.

— Це місце здається мені дивним… — прошепотіла Соломія, відчуваючи, як по шкірі пробіг холод.

Мирон хотів щось відповісти, але раптом цуценя почало голосно гавкати, дивлячись у бік однієї з будівель.

— Що таке, малий? — насторожився Мирон.

Вони повільно пішли в напрямку, куди дивилося цуценя.

Щось було там.

І вони це дізнаються дуже скоро.