Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

Мирон і Соломія стояли посеред покинутого майданчика, оглядаючи старі будівлі. Після довгого шляху їх переповнювали емоції: страх, захоплення, цікавість. Вони не знали, що саме чекало їх у цьому місці, але відчували — тут є щось важливе.

— Треба дізнатися, що це за місце, — сказав Мирон, проходячи між будівлями.

Соломія підійшла до дерев'яної таблички, що висіла на одній із стін. Вона була стара, але літери ще можна було розгледіти.

— "Дитячий табір "Веселка"… закритий у 1987 році", — прочитала вона вголос.

— Отже, це був табір? — здивувався Мирон.

Вони почали розглядати все навколо уважніше. В одній будівлі знайшли дерев’яні ліжка з порваними матрацами, у іншій — кухню зі старим посудом, а в третій — кімнату з фотографіями дітей, які колись тут відпочивали.

— Уявляєш, колись тут бігали діти, гралися, сміялися… А тепер усе це занедбане, — сказала Соломія, злегка сумуючи.

Вони вийшли надвір і раптом помітили, як на землю опустився кленовий лист. Вітер легко підхоплював інші жовті й червоні листки, змушуючи їх кружляти в повітрі.

— Осінь найкраща пора року, — мрійливо промовила Соломія, вдихаючи свіже повітря.

Перед ними відкривалася чарівна картина: з долини було видно ціле містечко, що тонуло в осінніх барвах. Дерева, будинки, річка — усе здавалося живим і яскравим.

— Подивись! — вигукнув Мирон.

На майданчику, де раніше був лише пил і забуття, ніби ожило життя. Сонячні промені пробивалися крізь хмари, освітлюючи старі гойдалки, лавки й альтанку. Було відчуття, що місце, яке довго спало, почало прокидатися.

— Це дивовижно… — прошепотіла Соломія.

Вони стояли там, відчуваючи, як минуле зустрічається з теперішнім. І десь у душі з'явилася впевненість: їхня пригода добігає кінця, але ця осінь назавжди залишиться в їхніх серцях.