Читати книгу - "Тіні Системи 2, Марті"

Світло попереду тремтіло, розчиняючись у диму, наче могло зникнути будь-якої миті. Кіра рухалася вперед, хоча не була певна, що знайде там щось, окрім чергових руїн. 

Істота йшла поруч, мовчазна, спокійна, немов знала відповідь, якої Кіра не бачила. 

— Що це? — нарешті порушила тишу вона. 

— Щось, що залишилося. 

Кіра глянула на неї з підозрою. 

— Ти знала, що тут є ще хтось? 

— Я знала, що Система не змогла знищити всіх. 

Кіра стиснула щелепи. 

— Але й врятувати їх теж ніхто не зміг. 

Істота не відповіла. 

Вони вийшли на відкритий простір — стара площа, колись центр життя нетрів, тепер нагадувала кладовище. Лише в її центрі, під уламками старого рекламного екрану, ще жевріло слабке світло. 

Кіра наблизилася. 

Вона побачила групу людей. Вони були виснажені, втомлені, але не мертві. 

Серед них — знайоме обличчя. 

— Ліна… 

Її голос здригнувся, коли вона побачила подругу, з якою разом починала цей шлях. Ліна сиділа на землі, тримаючи в руках старий пістолет, який, здавалося, був для неї останнім захистом від хаосу, що поглинув усе навколо. 

— Ти жива, — прошепотіла Кіра, наближаючись. 

Ліна підвела на неї погляд. Очі були порожні, без блиску. 

— А ти думала, що вони вбили нас усіх? 

Кіра не знала, що сказати. 

Позаду неї Істота залишалася в тіні, спостерігаючи. 

— Що тепер? — запитала Ліна. 

Кіра подивилася на неї, потім на тих, хто вижив. 

Вибір був за нею. 

Чи йти далі в самотності, чи взяти на себе новий тягар — тягар тих, хто ще сподівався на порятунок. 

Вона зробила глибокий вдих. 

— Тепер ми знайдемо вихід. 

І вперше за довгий час Кіра знала, куди йде.