Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

І лише коли перший спокійний видих вирвався з грудей, я оглянула кімнату.

Хоча, це була не кімната, а скоріше квартира. На мить я навіть хотіла вийти і перепитати, чи це дійсно мені, але вирішила не гратись з долею — сказали так, значить буде так. Величезна спальня, розміром з дві середньостатистичні. По центру двоспальне ліжко з теплою ковдрою та пуховою подушкою. Килим, шафа, особистий письмовий стіл і велике дзеркало в підлогу.

Я обережно підійшла до дзеркальної поверхні. Звідти на мене дивилась чужинка. Схудла від постійних переїздів та фізичної роботи, з синцями під очима та заплутаним чорним волоссям до лопаток. Добре, хоч сивіти ще не почала від постійного стресу та жартів побратимів. Я підійшла ближче до дзеркала та міцно взялась за свої щоки, вовтузячи їх в різні сторони. Масаж обличчя — чула, що ефективна штука для омолодження шкіри.

Я не бачила себе так детально вже декілька місяців — вирвані відображення у лезі меча або срібній тарелі на сільскому ринку не рахувались. 

Дзеркала в Ельдані не розповсюджені. Через магію Тіней, що може впливати на простір, дзеркала можуть стати легким входом в будь-яке місце. Тому всі державні установи, банки та поважаючі себе заклади прибирають дзеркала зі своїх приміщень. І тільки найкращі заклади можуть дозволити собі купувати захисні плетіння, які накладаються на поверхню та не дозволяють використовувати їх в якості тіньових переходів. Придивилась до відображення — легке мерехтіння підказувало, що цей готель турбується про безпеку своїх клієнтів.

Я задумалась. Востаннє я бачила таке велике дзеркало, коли збиралась на ритуал заручин… 

Раптовий спогад викликав різкий головний біль. Ні, не тоді. 

Востаннє я бачила дзеркало в ніч загибелі принца та Мірабель. В їхній спальні.

Неочікувана здогадка шокувала та налякала.

Ні. 

Не може бути.

Впевнена, що дзеркало, яке туди принесли незадовго до церемонії, було надійно захищене плетінням. Але як раптом?.. 

В голові одразу зароїлись сотні думок, одна гучніше іншої. Я дістала з сумки кинджал та поклала його на стіл, хапаючись за єдину підказку, що в мене була. Пальці почали танцювати по руківʼю: смарагди, смарагди, ці чортові смарагди вкривали руківʼя і крім них нічого не було!

Я роздратовано відкинула зброю і лезо з холодним дзвоном вдарилось об камʼяну підлогу. Кинджал впав просто біля різьбленої рами. Я безсило закрила очі. Ніколи не знайду зачіпку, якщо буду однаково крутити це руківʼя! 

— Найтемніший тебе б побрав!

Я ще раз кинула погляд на лезо кинджала і охнула. Той кинджал, що був у відображенні та той, що лежав на підлозі були однаковими, але… 

У відображені, на руківʼї клинка ясно виднівся чорний символ. Витончено вирізьблена руна — навіть не знаючи, що вона значить, я відчувала потужну силу, сховану в ній.

Взяла кинджал в руки і подивилась на нього через дзеркальну поверхню. Від сталі віддавало незвичним холодом, наче зброя відчула, що я розкрила її секрет і намагалась відлякати мене.

Піднесла пальці до місця, де мала би бути руна — на справжньому кинджалі тут був лише один з смарагдів. Але я торкнулась пальцем і немов розвіяла марення — в секунду камінь (або майстерна ілюзія) розвіявся чорними тінями, а під ним виявилась та сама руна, яку я бачила в дзеркалі.

Ілюзія трималась на ножі більше року. Якої майстерності має бути маг, щоб таке провернути? І що це за сила? Ніколи не чула, щоб Тіні могли управляти свідомістю; робота з людьськими тілами та сприйняттям — це скоріше прерогатива світлих Арканів. А допустити, що якась Зірка була в змові з Тінню та допомогла зачарувати кинджал — неможливо, вони всі, як одна — вірні собачки королівської династії.

З новими фактами про своє власне розслідування я зовсім забула про плин часу і згадала лише тоді, коли в двері прогримів стук. Я здригнулась: не хотіла відчиняти незнайомцям. Сховала кинджал назад в дорожну сумку та обережно підійшла до дверей, дістаючи з-за халяви простий, але вірний ніж.

— Хто там?

— Кая, це я, відкривай, —  голос Ройса заспокоїв, але і стривожив. Що йому треба серед ночі? Всі би мали вже солодко спати.

Я прочинила двері, переконуючись, що за ними дійсно стоїть Ройс та впустила нічного гостя в кімнату. Цікаво, який темний його приніс.

— Ти досі не помилась? — він ледь не з огидою провів мене поглядом. — Бачила б ти яка тут ванна! Вода йде трубами прямо з підземної річки, а пічка одразу нагріває її. Стоїш собі під теплим водоспадом і радієш. Треба пролізти до них в технічну кімнату і піддивитись інженерне рішення. Підкажемо Лерону.

Я посміхнулась. Лерон був вченим — в найкращому і найгіршому розуміннях цього слова. Кожне нове місто він вивчав в архівах та книгах, та і з собою завжди мав одну чи дві. Якщо у Гарта в кожному місті по спідниці, то у Лерона — по книзі. Я вже не згадую про десятки його склянок, в яких з полину, лаванди та білих грибів він міг намішати еліксир життя чи смертельну отруту.

— Я якраз збиралась, —  збрехала я. —  Хотіла краще роздивитись кімнату перед тим як митись.

— Ага, — іронічно протягнув Ройс. Щоб хоча б хтось з нас проміняв теплу воду на вивчення кімнати — та дзуськи!