Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— То ти скажеш чому прийшов, чи будеш і далі сміятись з моїх брудних лахів?

Хоча я віджартовувалась, але розповідь Ройса зацікавила: кинджал нікуди від мене не дінеться, а от помитись в теплій воді мені страх як хотілось!

— Почув дзвін сталі крізь стіну. Думав, що у тебе тут бій, а нас не покликали, — він показово постукав по власному мечі, який недбало висів за поясом.

Ройсу лише дай привід побитись з кимось. Не дивно, що саме він у нас відповідав за пошук нових контрактів… та ворогів.

— Я просто впустила ніж, — Кая, а не забагато брехні на один квадратний метр? — Можеш не перейматись і повертатись до солодких снів.

Ройс іронічно підняв брову:

— Щоб воїтелька твого рівня впустила зброю? Або ти гарно брешеш, або дуже втомилась, що руки не тримають.

— Або і те, і інше, — вже випроводжаючи його з кімнати посміхнулась я.

— Кая, — в мить Ройс став серйозним та навіть дещо страхітливим. — Ми команда. Я не прошу тебе розкривати свої таємниці — у всіх нас вони є, всі ми прийшли сюди з життям за плечима. Але ти нічого не говориш. І якщо тобі буде потрібна допомога — будь-хто з загону голову скрутить тим, хто вирішить тебе образити.

Від цих слів на душі стало тепло.

Я не ділилась з хлопцями деталями своєї втечі. Не тому що було страшно за себе — скоріше за них. Якщо їх колись будуть допитувати, то принаймні одразу зрозуміють, що мисливці нічого не знають.

— Дякую, друже. Ти теж завжди можеш на мене покластись.

Ройс кивнув і закрив за собою двері. Я поспішила опустити засув та впевнено попрямувала в сторону невеликих дверей з іншого краю кімнати — напевно вони вели в купальні.

І як же я не пошкодувала!