Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

Старий посміхнувся:

– Одна з багатьох його масок. Будь ласка, сідай. Твоя нога, мабуть, дуже болить.

Він вказав на крісло поруч, і Лу обережно опустилася в нього, не зводячи очей з чоловіка.

– Що ви від мене хочете? – запитала вона. – Чому витягли мене з лікарні?

– Прямо до справи, – кивнув старий схвально. – Твій батько правильно тебе виховав. – Він зробив паузу, ніби вирішуючи, з чого почати. – Я витяг тебе, тому що Санін збирався використати на тобі новий психотропний препарат. Той, що вже випробували на кількох полонених з опору. Після нього від особистості майже нічого не залишається. Ти б стала ідеальним свідком для підтвердження офіційної версії Імперії.

Лу здригнулася:

– Яку "офіційну версію"?

– Що опір влаштував теракт проти мирних жителів. Що міністр Рей загинув від рук терористів. Що документи про "Проєкт Очищення" – це фальшивка, створена щоб дестабілізувати суспільство.

Він подивився їй прямо в очі:

– Але ти вже знаєш правду, чи не так? Твій батько розповів тобі.

Лу напружилася:

– Звідки ви знаєте, про що ми говорили?

– Тому що твій батько не єдиний, хто має сумніви щодо дій Імперії, – відповів старий. – У нашій мережі багато людей, Лу. Включно з тими, хто працює в найвищих ешелонах влади.

Він натиснув кнопку на підлокітнику візка, і на екрані з'явилися документи – ті самі, про які говорив її батько. Проєкт Очищення. Лу бачила підписи, імператорську печатку, графіки розповсюдження якоїсь речовини по системах водопостачання нижніх секторів.

– Скільки людей мали загинути? – тихо запитала вона.

– За їхніми власними підрахунками? – старий знову натиснув кнопку, показуючи іншу сторінку. – Вісімнадцять мільйонів. Плюс-мінус три мільйони, залежно від ефективності розповсюдження. Усі жителі секторів від шостого до дванадцятого.

Лу відчула нудоту. Вісімнадцять мільйонів. Це перевищувало населення деяких сусідніх держав.

– Чому? – запитала вона, вражена власним слабким голосом. – Навіщо їм це?

– Надмірна скупченість населення. Нестача ресурсів. Економічна неефективність підтримки такої кількості "невиробничого" населення, – старий говорив спокійно, але Лу бачила, як його пальці стискають підлокітники візка. – Вони вирішили, що простіше стерти з лиця землі мільйони людей, ніж шукати справедливий спосіб розподілу благ.

Лу похитала головою, не в змозі осмислити такий масштаб жорстокості:

– І ви боретеся проти цього? Тому ви – опір?

– Ми боремося за право людей нижніх секторів жити, – відповів старий. – Так, іноді наші методи... радикальні. Але ми ніколи не нападаємо на цивільних. Усі наші дії спрямовані проти військових і урядових об'єктів. На відміну від Імперії, ми не плануємо геноцид.

Він подивився на неї з іронічною посмішкою:

– І так, я знаю, що ти все-таки випустила Арію з-під завалів, хоча знала, що вона з опору. Це дещо говорить про твій характер, Лу Чан.

Лу відвела погляд:

– Це нічого не означає. Вона допомогла нам вибратися. Я просто віддячила.

– Звісно, – старий кивнув, хоча в його очах читалася недовіра. – Але це підводить нас до питання: навіщо ти тут? Чого ти хочеш, Лу Чан?

Лу замислилася. Справді, чого вона хотіла? Втекти від Саніна і його допитів? Знайти спосіб рятувати Джин? Зупинити "Проєкт Очищення"?

– Я хочу правди, – нарешті сказала вона. – І я хочу, щоб невинні люди не гинули – ні від рук Імперії, ні від рук опору.

Старий уважно подивився на неї:

– Благородна позиція. Але нейтралітету більше немає, Лу. Імперія вже записала тебе в зрадники у ту мить, як ти втекла з лікарні. Вони переслідуватимуть тебе, твого батька, всіх, хто тобі дорогий.

– Мого батька? – Лу відчула, як її серце зупиняється. – Але він же не знав про мою втечу!

– Санін знав про його план вивести тебе завтра, – відповів старий. – Твій батько під наглядом уже кілька днів. А зараз, після твоєї втечі, його напевно вже заарештували.

Лу підскочила, ігноруючи біль у нозі:

– Я повинна йому допомогти! Якщо вони схопили мого батька...

– Сядь, – наказав старий таким тоном, що Лу автоматично підкорилася. – Мої люди вже працюють над цим питанням. Але тобі потрібно зрозуміти ситуацію повністю, перш ніж ми зможемо діяти.

Він знову натиснув кнопку, і на екрані з'явилося нове зображення – відеотрансляція в реальному часі з якогось приміщення, де незнайома Лу жінка середніх років з заплаканим обличчям сиділа на дивані, а поруч з нею... Ерік?

– Мама? – прошепотіла Лу. – Це... це наш дім?

– Так, – підтвердив старий. – Твоя мати під домашнім арештом. А твій брат...

– Що з ним? – гостро запитала Лу. – Ви стежите за моєю родиною?

– Ми стежимо за всіма ключовими фігурами, – спокійно відповів старий. – І твій брат, Лу, не той, ким здається.