Читати книгу - "Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero"

Тимофій

Зустріч з партнерами нарешті відбулася. Атмосфера в переговорній кімнаті була напруженою, майже відчутною. За довгим столом сиділи ті, хто ще кілька тижнів тому дивилися на мене з повагою та довірою. Тепер у їхніх поглядах читалася настороженість і розчарування.
Першим заговорив Герман Вольф, один з ключових інвесторів проекту. Його обличчя, зазвичай привітне, зараз було суворим.
— Тимофію Олександровичу, ми хотіли б почути ваші пояснення щодо останніх подій. Падіння акцій, негативні публікації в пресі… І ці безглузді акції протесту якоїсь студентки.
Я спокійно вислухав його, не перебиваючи. Я знав, що вони мають право на свої запитання та своє невдоволення.
— Я розумію вашу стурбованість, панове, — почав я, коли Герман замовк. — Останні події дійсно негативно вплинули на репутацію компанії. І я беру на себе повну відповідальність за це.
— Відповідальність? — скептично перепитав інший партнер, пан Ковальський. — Чи означає це, що ви нарешті готові вжити рішучих заходів щодо цієї… активістки?
— Ні, пане Ковальський, — твердо відповів я. — Я прийняв інше рішення. Ми відмовляємося від проекту забудови парку.
У кімнаті запанувала приголомшлива тиша. Я бачив, як обличчя партнерів витягнулися від подиву та гніву.
— Ви щойно сказали? — перепитав Герман, намагаючись приховати своє обурення. — Ви розумієте, які фінансові втрати ми понесемо? Скільки грошей вже вкладено в цей проект?
— Я усвідомлюю це, Германе, — відповів я. — Але я більше не можу підтримувати проект, який викликає такий сильний спротив у громади. Я зрозумів, що є речі важливіші за прибуток.
— Важливіші за наш прибуток? — вибухнув пан Ковальський. — Ви жартуєте? Ми інвестували в вашу компанію, сподіваючись на вигоду, а не на ваші… моральні принципи!
— Мої "моральні принципи", як ви їх назвали, також є частиною моєї репутації, — спокійно відповів я. — І я не можу її зрадити.
Розмова перейшла в бурхливу дискусію. Партнери намагалися переконати мене змінити своє рішення, наводили аргументи про втрачені можливості, про юридичні наслідки розірвання контрактів. Вони пропонували компроміси – зменшити площу забудови, облаштувати частину парку за свій рахунок.
— Ми можемо змінити локацію, Тимофію Олександровичу, — запропонував один з молодших партнерів. — Знайти інше місце для будівництва, яке не викликатиме такого резонансу.
Я уважно вислухав усі їхні аргументи. Я розумів їхню логіку, їхнє прагнення зберегти інвестиції. Але моє рішення було остаточним.
— Я ціную ваші пропозиції, панове, — сказав я нарешті, коли галас трохи вщух. — Але я не можу піти на компроміс у цьому питанні. Ми відмовляємося від забудови парку. Я готовий обговорити умови розірвання контрактів та компенсацію ваших збитків.
На обличчях партнерів читалося розчарування та гнів. Я знав, що моє рішення матиме серйозні наслідки для моєї кар'єри та моєї компанії. Але я не міг вчинити інакше. Я зробив свій вибір. І тепер був готовий нести за нього відповідальність.
Після зустрічі я відчув важку втому, але водночас і якесь дивне полегшення. Я нарешті зробив те, що вважав правильним. І, можливо, це був перший крок до відновлення не лише моєї репутації, але й моєї власної душі.