Читати книгу - "Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero"

Ера

До літературного конкурсу залишалося всього три дні. В університеті панувала метушня, але приємна, творча. Ліка та Дан, як завжди, були поруч, готові допомогти з будь-якою дрібницею. Сьогодні ми займалися оформленням актової зали, де мала відбутися церемонія нагородження переможців.
Ліка енергійно розвішувала гірлянди з паперових зірок, до яких ми прикріпили цитати відомих письменників. Дан возився зі звуковою апаратурою, перевіряючи мікрофони та колонки. Я розставляла на столах невеличкі букетики весняних квітів, намагаючись створити затишну та натхненну атмосферу. Професор Іван Петрович час від часу заходив до зали, контролюючи процес і підбадьорюючи нас.
Крім нас, допомагали ще кілька студентів-активістів з філологічного факультету. Усі були захоплені підготовкою, і ця спільна справа на деякий час відволікала мене від тривожних думок про парк та мою останню зустріч з Тимофієм. Той несподіваний поцілунок досі іноді спалахував у пам'яті, викликаючи суперечливі емоції.
— Слухай, Еро, а ти помітила, який сьогодні Дан задумливий? — тихо запитала Ліка, спускаючись зі стільця.
Я кинула погляд на Дана, який зосереджено підключав кабелі.
— Може, знову закохався в якусь першокурсницю? У нього це буває, — усміхнулася я.
— Та ні, щось серйозніше, мені здається, — задумливо промовила Ліка. — Він вчора ввечері якийсь дивний був.
— А ти не намагалася запитати?
Ліка знизала плечима.
— Він сказав, що все гаразд, але я йому не дуже повірила.
У цей момент Дан підійшов до нас, витираючи руки об джинси.
— Все готово зі звуком. Що далі за планом, головний декораторе? — з усмішкою запитав він, звертаючись до мене.
— Треба ще розставити таблички з іменами журі на їхніх місцях, — відповіла я, показуючи на столик у першому ряду.
Ми разом взялися за цю роботу, час від часу перекидаючись жартами та обговорюючи майбутній конкурс. Ліка розповідала про свої хвилювання щодо виступу однієї з учасниць, Дан ділився своїми прогнозами щодо переможців. Ми були просто друзями, які разом готуються до важливої події, і на мить усі проблеми відійшли на другий план.
— До речі, ти вже вирішила, що вдягнеш на церемонію? — запитала Ліка, підморгуючи мені. — Треба ж виглядати на всі сто, ти ж фактично одна з організаторів.
Я зітхнула.
— Ще не думала про це. Чесно кажучи, зараз у мене голова забита зовсім іншим.
— Та ну тебе, Еро! Хоч на один вечір забудь про свої "інші" справи! Це ж свято літератури!
Я усміхнулася у відповідь. Ліка, як завжди, була права. Іноді потрібно просто насолоджуватися моментом. Конкурс мав стати саме таким моментом. Нашою спільною радістю, нашим святом творчості. А про все інше я подумаю потім. Про Ординського, про парк, про той несподіваний поцілунок, який досі бентежив мої думки. Зараз головне – створити незабутню атмосферу для учасників та гостей конкурсу. І в цьому мої друзі були моєю найкращою підтримкою.