Читати книгу - "Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero"

Ера

День літературного конкурсу настав, сповнений хвилюванням та приємною метушнею. В актовій залі збиралися учасники, їхні родичі та друзі, викладачі. Атмосфера була піднесеною, відчувалося передчуття чогось особливого. Ми з Лікою та Даном бігали туди-сюди, остаточно перевіряючи організаційні моменти, допомагаючи професору зустрічати гостей.
Я відчувала приємне хвилювання від того, що наша праця нарешті втілюється в життя. Зал виглядав чудово – прикраси, квіти, освітлення створювали святковий настрій. Усмішки на обличчях учасників були найкращою нагородою за наші зусилля.
Саме перед початком, коли професор пішов зустрічати почесних гостей, Ліка раптом потягнула мене за руку в бічний коридор, подалі від загального гамору. Її обличчя було схвильованим, а в руках вона тримала свій телефон.
— Еро, ти тільки подивися! — прошепотіла вона, швидко прокручуючи щось на екрані.
Я нахмурилася, намагаючись зрозуміти її збудження.
— Що там таке? Зараз же почнеться…
— Це про парк! — перебила мене Ліка, тикаючи пальцем в екран. — Читай!
Я взяла телефон і швидко пробігла очима заголовок статті: "Сенсаційна заява: "Ординський Інвест" відмовляється від забудови міського парку!".
Мій подих перехопило. Я перечитала заголовок ще раз, не вірячи своїм очам.
— Що? Це… це правда?
Ліка схвально кивнула, її очі сяяли.
— Читай далі! Тут написано, що власник компанії, Ординський Тимофій Олександрович, особисто прийняв рішення відмовитися від проекту, посилаючись на думку громадськості та важливість збереження зелених зон міста!
Я почала швидко пробігати очима текст статті, намагаючись усвідомити прочитане. Журналісти цитували заяву представника "Ординський Інвест", в якій підтверджувалося закриття проекту. У статті згадувалися протести, думка студентів та активістів, і навіть наша "мистецька акція" отримала невелику згадку.
Я відчула, як у грудях розливається тепло. Невже це кінець? Невже ми перемогли?
— Я не можу повірити… — прошепотіла я, віддаючи телефон Ліці. — Невже він… він справді це зробив?
— Схоже на те, — усміхнулася Ліка, обіймаючи мене. — Ми зробили це, Еро! Наш протест мав сенс!
Але десь глибоко всередині мене зародилося інше питання. Чому? Чому Тимофій Ординський, впливовий бізнесмен, який так наполегливо просував цей проект, раптом відмовився від нього? Невже лише через наші протести? Чи зіграло тут якусь роль наше останнє спілкування? Той несподіваний поцілунок?
— Треба сказати Дану! — вигукнула Ліка, тягнучи мене назад до зали.
Але в моїй голові вже крутилася інша думка. Я хотіла побачити його. Побачити Тимофія. Подивитися в його очі і спробувати зрозуміти.
Проте конкурс мав розпочатися за кілька хвилин. Професор вже запрошував усіх зайняти свої місця. Доведеться почекати. Але після завершення церемонії я обов'язково знайду його. Я повинна дізнатися правду.