Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

Наступного ранку ситуація повторилася. Тільки цього разу за Ярославом заїхала не брюнетка в хутряній шубці, а блондинка в пуховику. Орися лиш провела їх очима й відвернулася. Вона наткнулася на похмурий погляд бабусі.

— Що, так все і залишиш? — запитала та.

— Не розумію, про що ти, — знизала плечима Орися. — Це його секретарка.

— А чого його секретарка приїздить до нас додому, а не на роботу до нього?

— Я не знаю, — знову знизала плечима дівчина. — Офіс відкрили нещодавно. Може, вони ще на ділову зустріч поїдуть.

— Знаю я ці ділові зустрічі, — похитала головою стара

Орися намагалася якомога менше часу проводити вдома. Тож після того, як їхні стосунки з Ярославом змінилися, дівчина йшла на роботу раніше, а поверталася пізніше.

— Чуєш, — якось на роботі до неї підпливла Світлана. — Як твої справи з чоловіком?

— Нормально, а чого питаєш? — здивувалася Орися.

— Та просто якось подумала, що навіть ти зі своїм чоловіком алкоголіком щасливіша за мене, — жінка обперлася спиною на одвірок й зітхнула. — Ні, ну чого так? Я красива, — тут Орися посміхнулася, — розумна, добра. Чому в мене не виходить знайти собі чоловіка?

— А оці твої візити до дорогих ресторанів зовсім без результату? — Орися підняла очі на Світлану.

— Зовсім, — колега похнюпилася. — Туди таких жінок привозять, що ех… — вона махнула рукою. — Приміром, вчора ввечері один чоловік привів туди таку брюнетку. — жінка присвиснула. — Хутряна шубка, — вона показала рукою на п'яти, — волосся во, — вона показала до поясу. — Очища во, — вона показала рукою. — А що я, ех…

Орися після її слів напружилася. Майже немає шансів, що це був Ярослав з однією з тих секретарок. Але все-таки...

— От є от такі дівчата, яким судилося, — промовила жінка, — а є от такі, як ми з тобою.

Вона поплескала Орисю по плечу й пішла працювати.

— Краще б я тебе взагалі сьогодні не бачила, — пробурмотіла собі під носа дівчина й пішла далі пакувати коробки.

Її робота закінчилася о шостій. Однак поспішати додому причин не було. Скоріше навпаки. Ярослав, мабуть, також затримається, або прийде й запреться в кабінеті. Бабуся почне чіплятися з питаннями.

“Краще я попрацюю довше, а потім відразу спати піду, як приїду. Так менше діставатимуть”.

Коли вона врешті закінчила й вийшла на вулицю, було вже темно. Дівчина зачинила приміщення, замкнула ролети. Вдихнула свіже грудневе повітря. Раптом вона помітила тінь, яка швидко наближалася до неї. Її серце вмить підскочило й завмерло. Живіт стиснуло від страху. 

— Не лякайся, — почула вона знайомий голос, — я просто хочу поговорити.

З темноти вийшов Павло. 

— Я не хочу з тобою говорити. Я все знаю. І те, що в тебе були гроші й ти просто пошкодував їх дати на бабусю, я теж знаю.

— Хто тобі це сказав? — вигукнув Павло, дивлячись на неї чесними очима. — Отой пройдисвіт з яким ти живеш?

— Він показав мені розрахунки твоєї зарплатні, — дівчина похитала головою, — Павло, досить брехати.

Однак на її подив він не знітився й навіть не змінився в обличчі.

— Я тобі доведу, що то все брехня. Давай завтра зустрінемося в нашій кав'ярні.

— А що зміниться завтра? Я заміжня жінка, а ти пожалів грошей, коли мені не було більше в кого їх попросити.

— Та не пожалів я, — Павло втомлено провів долонею по своєму обличчю. — Клянуся, я тобі завтра все поясню. 

Дівчина задумалася. Завтра субота. Це означає, що Ярослав поведе якусь чергову дівулю до ресторану, а потім ймовірно — і до готелю. Однак, за контрактом Орисі не можна було бачитися з Павлом. З іншого боку, можливість того, що Ярослав побачить її у кав'ярні “Шоколадний товстопузик” була настільки мізерною, наскільки взагалі можливо.

— Добре, — нарешті згодилася вона, — але щоб жодна душа про це не знала.

Павло спробував обняти Орисю, та, побачивши її суворий погляд, відступив на крок назад. 

— Я можу тебе підвезти?

— Здурів?

— Тоді хоч до зупинки проведу, — зітхнув чоловік.

“Треба таки здати на права”, — подумала Орися, після п'ятнадцяти хвилин на морозі, які вона провела, долаючи шлях від зупинки до будинку.

— І де це ти так довго ходила? — на порозі її зустрів невдоволений Ярослав. 

Він впустив дівчину всередину й навіщось вийшов на ґанок, вглядаючись у темний двір. Стривожена бабуся сиділа на диванчику у вітальні. Вона збиралася також щось сказати онуці, але та махнула рукою й попрямувала до сходів.

— Роботи було багато, — кинула обом й, не озираючись, поспішила до своєї кімнати. Балакати не хотілося. Бачити нікого також. Бажання було лише прийняти гарячий душ і лягти спати. Що вона й зробила.

Наступного дня, у суботу, Орися планувала зробити дещо незаконне. Принаймні для неї. Вона збиралася порушити контракт і зустрітися з Павлом. 

“Чи доречно так ризикувати, — сумнівалася Орися. — Якщо Ярослав мене на цьому піймає, мені гаплик. З іншого боку, — заспокоїла вона себе, — я не збираюся робити нічого поганого. Я не буду зраджувати. Лише хочу дізнатися правду”.

До кав'ярні “Шоколадний товстопузик” Орися прийшла раніше на п'ять хвилин. Однак, на її подив, Павло вже був там. 

— Ти прийшла, — він скочив на ноги й допоміг зняти пальто. — Я думав, що ти передумаєш.

Орися промовчала й сіла за стіл. Павло умостився навпроти неї. 

— То що ти хотів мені сказати? — вона нетерпляче кивнула.

— Хотів пояснити з приводу грошей, — він ковтнув слину. — Ну знаєш… загалом…Я не міг дати тобі гроші, бо був винен одним дуже серйозним людям.

Орися недовірливо підняла брову.

— Я правду кажу. В мене лудоманія з чотирнадцяти років.

— Лудо - що?

— Лудоманія — залежність від ігрових автоматів. Але взагалі-то ігровими автоматами це не закінчується, — від хвилювання чоловік спітнів. — Іноді це ще ставки на спорт чи покер. От на покері я й попався, — він знову ковтнув. — Іноді ми граємо в покер з дуже впливовими людьми. — він приклав руку до рота й тихо додав: — Туди навіть ходять люди з мерії! Ставки дуже серйозні. Якщо виграти — можна взагалі більше ніколи не працювати. Але я завжди програю.