Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

Зайшов у палати, а вона трясеться.

– То так ти мені відплатила! Виведіть її в сад!

Там він її і скарав. А за жінку взяв собі Оляну.

Царівна-жаба

Дурень і його жінка жаба-панна

В одного чоловіка було три сини: два розумні, а третій дурний. Поробили собі рушниці й кажуть:

– Закиньмо рушниці, а які дівчата їх знайдуть, то наші жінки будуть.

От вони пішли в поле й позакидали. Одну рушницю знайшла королівна, другу – дочка купця, а дурень свою закинув у болото, так його рушницю жаба знайшла.

Повінчалися старші брати, уже й живуть, а дурень ще й не знає, хто його рушницю знайшов.

– Іди, – каже батько, – та питай людей, хто твою рушницю знайшов, пора вже й тобі женитися.

Пішов дурень. Іде та іде, коли дивиться – аж лежить на купині в болоті його рушниця і жаба сидить.

– Здорово, жабо! – каже дурень.

– Здоров, чоловіче!

– Це ти знайшла мою рушницю?

– Я, – каже.

– Коли ж ти її знайшла?

– Я знайшла, – каже, – тоді-то й тоді.

– Та й погана ж ти яка! Як же я з тобою буду жити?

– Як Бог дасть, так і будеш жити.

– Ну ходім до попа.

– Ходім.

Пішли, повінчалися і живуть. Вона його завела в палаци, ще луччі, як у розумних братів були. Пожили вони трохи, батько й каже:

– Скажіть, синки, своїм жінкам, щоб вони напекли кулибок, а в неділю принесіть мені: я побачу, чия жінка вміє лучче пекти кулибки.

Прийшов дурень до жаби та й хвалиться своїй жінці-жабі:

– Казав батько, щоб у неділю ти прислала йому кулибку.

– Добре, – каже, – пришлю.

– Як же ти, жабо, будеш пекти?

– Спечу, – каже.

Задумавсь дурень, як то жаба буде пекти кулибки. «Треба, – думає він собі, – подивитися, як вона буде місити, в піч саджати».

Пішла вона в хату, заперла за собою двері й каже дурневі:

– Ти ж не йди сюди в цю хату, де я буду пекти кулибки.

– Добре, добре, – каже, – не піду.

Зачинила вона хату, а дурень став під вікном і дивиться в дірку. А жаба скинула з себе жаб'ячу шкуру й стала такою гарною панною, що не здумати, не згадати, тільки доброму молодцеві в казці сказати…

Напекла вона кулибок, наділа жаб'ячу шкуру й каже чоловікові:

– Я вже напекла кулибок, неси батькові.

– Добре, – каже, – давай!

Дала вона йому кулибку, він загорнув у платок і пішов. Приніс він до батька й дає.

Батько й каже:

– Твоя жінка найлуччі кулибки вміє пекти. Нехай же ваші зроблять мені по хустці; я ще побачу, чия жінка лучче тче.

Приносять батькові хустки старші брати, приносить і дурень: їх хустки гарні, а жаб'ячий ще ліпший. Подивився батько й каже:

– Тепер же прийдіть у неділю до мене в гості з жінками.

Діждали неділі – збираються йти в гості. Купця жінка убралась так, як пані яка; а королівна ще краще одягнена. Як прийшли в хату, так аж хата повеселішала. А дурень своїй каже:

– Як же я з тобою прийду до свого батька в гості?

– Не журися, якось воно буде.

– Коли ти жаба, та ще така погана, там тебе батько з своєї хати вижене.

– Не бійся, не вижене! Тільки ти йди до батька поперед, і як почуєш, що я вистрілю з гармати, то тоді вернися додому – ми сядемо й поїдемо в гості до батька.

– Добре, – каже.

Пішов дурень до батька, жде-жде своєї жінки – нема її. А ті сидять, уже поприїздили. Коли чує – вистрілила гармата раз і другий раз. Він і побіг додому. Прибігає туди – аж його жінка ще краще одяглася, як дочка купця і королівна: все срібло та золото так і блищить, неначе сонце по хаті ходить. Привіз її дурень до батька і думає собі: «Я тебе покину тут, а сам піду додому та спалю ту прокляту жаб'ячу шкуру». Поїхав додому, знайшов він ту шкуру, вкинув у піч і спалив.

Як приїхала додому вона, як начала плакати – так плаче, так плаче. А їй оставалося сидіти в жаб'ячій шкурі тільки шість днів.

– Ну, – каже вона чоловікові, – тепер уже більш ти мене не побачиш, піду в монастир – відсиджувати за шкуру.

Пішла вона в монастир, а дурень остався вдома. Стало йому сумно самому жити без жінки. Пішов він шукати монастиря, йде та йде, йде та йде, захотілося йому спати. Заснув він, і сниться йому сон, щоб він не їв яблучок тих, що буде йому баба давати коло монастиря, бо як тільки поїсть він ті яблучка, то пропаде на дорозі й не побачить свої жінки.

Прийшов він до монастиря – сидить під тином баба й роздає яблучка. Він йде та думає собі: «Оце ж то ті яблучка, що мені снилися». Пішов він, коли та баба кричить:

– Чоловіче! Чоловіче! Вернися сюди!

Вернувся він.

– На, – каже, – тобі яблучок!

– А що ж за них треба заплатити?

– Нічого не треба платити, я так роздаю добрим людям.

Подобалися йому ті яблучка, з'їв одно – добре, з їв друге – ще лучче; з'їв третє – і заснув на дорозі. Спить він, а йому сниться: «Твоя жінка вже не в монастирі, вона тепер живе на Золотих Горах, за горами та за такими морями, що тільки їх ворон і може перелетіти. Як ти хочеш бачити свою жінку, то зроби собі домовину, убий бика й прив'яжи ту домовину; ворон побачить бика, візьме його й понесе на Золоті Гори до своїх дітей». Проснувся дурень, купив бика, зробив домовину, приніс, прив'язав до бика, сам ліг у домовину й лежить. Прилетів ворон, ухватив бика й поніс через моря, несе та й несе. Доніс до п'ятого моря, утомився та й упустив у воду – бик утонув, а домовина відв'язалася та плаває собі по воді, а ворон полетів до своїх дітей.

Плавала та домовина день, плавала другий – уже тому дурневі і їсти захотілося, – а тут нема й кусочка хліба. Став уже дурень просити Бога, щоб його домовина перекинулася й утопила його, коли дивиться – під'їжджає до нього жінка.

– Здоров, чоловіче!

– Здорова, жінко! Порятуй мене! Я вже у Бога просив смерті. Добре, що це тебе Бог приніс.

Вона його взяла й повезла на Золоті Гори. Там вони й досі живуть.

Жінка-жаба

Був один цар і було в нього три сина і как вмирав, почав