Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Спрацювало! Це була легка перемога. Жоден громадянин, навіть найбільший простак, так легко не піддавався на хитрощі мудрого політика під час передвиборної кампанії, як повелася на Семові лестощі тітонька Хлоя. Навіть блудного сина, який повернувся до батьківського дому, приймали не так щедро. Хлоя заходилася коло Сема, як рідна мама. Перед ним мов з-під землі виросла велика полив’яна миска з усілякими смачнючими наїдками, які залишилися після обіду господарів. Апетитна шинка, золотаві маїсові коржі, окрайці пирогів, курячі крильця та стегенця — все це виглядало для Сема як вишуканий натюрморт для поціновувача живопису. Він із виглядом царя у трапезній залі сидів за столом у кухарчиній хатці, і великодушно ділився розкішним частуванням із Енді, який примостився по праву від нього руку.

Але вони були тут не самі. Сюди злетілися, мов комашки на ліхтарне світло, усі негри дому Шелбі, щоб послухати від очевидців та учасників подій цього насиченого дня, як все відбувалося. Це був Семів зоряний час слави. Ще мить — і його увінчають лаврами. Він розповідав про свої подвиги, щедро прикрашаючи історію й не дуже правдоподібними деталями. Тепер він нічим не відрізнявся від балакунів, які роблять шоу на рівному місці. Оповідка Сема супроводжувалася вибухами реготу його друзів. Сміх дорослих заражав дітлахів, які понабивалися у кожен кут, а деякі від сміху аж качалися по підлозі. Але автор тримав марку і не дозволяв собі сміятися, хіба лиш інколи театрально закочував очі і підморгував слухачам, не втрачаючи при тому серйозності і зберігаючи піднесено-повчальний тон.

— Отже, побратими, — виголосив він, розмахуючи стегном індички, — тепер ви й самі переконалися, до чого треба вдаватися людині, яка вирішила стати на захист усіх пригнічених і принижених… Але це велика справа, і вона того варта! Адже відтепер той, хто зачепить когось із нас, образить увесь наш народ! Це принципово. Кожен работорговець, якому заманеться купувати наших людей, буде мати справу із Чорним Семом! Я усіма силами протистоятиму його гріховному наміру! Йдіть до мене, браття, зі своєю бідою! Сем стане за вас горою, Сем захищатиме ваші права до останньої краплі крові…

— Стривай-но, Семе… — витріщився на нього Енді. — Чи не ти сьогодні зранку рішуче збирався допомогти містерові Гейлі впіймати Ліззі? А тепер?..

— Послухайся моєї поради, Енді, — гордовито відповів на цей закид Сем. — Не берися судити про те, чого не розумієш. Ви, молодь, взагалі-то непогані, але ж нічогісінько не тямите у принципах!

Енді винувато затих, прибитий незрозумілим словом «принципи», яке подібно вплинуло і на присутніх тут його ровесників. А Сем спокійно рік далі:

— Совість у мені прокинулася, совість… Вирішивши ловити Ліззі, я був певен, що цього хоче господар. А у господині, як виявилося, з цього приводу були зовсім інші думки. Оскільки у нашому домі завжди вигідніше ставати на бік господині, то моя совість і прокинулася. Я людина принципова і ніколи не зраджую своїм переконанням. У мене є совість, — на цих словах Сем здійняв руку, тримаючи, мов прапор, курячу шийку. — Який сенс у принципах, якщо їх не дотримуватися? На, Енді, кісточку, я її ще не до кінця обсмоктав.

Аудиторія слухала Сема, повідкривавши роти, тож він мусив продовжувати:

— А щодо стійкості духу, друзі мої, це складне питання, тут не кожен сильний, — заплутував Сем думки, як тільки міг. — От, до прикладу, сьогодні людина хоче чогось одного, а завтра — зовсім іншого. Що кажуть про таку людину? Правильно, що вона не має стійкості духу. Ану, Енді, подай-но мені оладки… А тепер вдумаймося. Маю надію, що леді й джентльмени пробачать мені такий буденний приклад. Так от, припустімо, що я забажав вилізти на копицю сіна, підставив до неї драбину — а в мене ніц не виходить. Тоді я беру цю драбину і підставляю її з протилежного боку копиці. І легко на неї залажу. Скажете, що у мене нема стійкості духу? А от і є! Адже я таки зробив по-своєму і виліз на копицю, ясно вам?

— Хіба що на це у тебе і стане тієї стійкості, — прошипіла тітонька Хлоя, для якої цей театр був як сіль на рану.

— Так, друзі, так! — мовив на завершення Сем, сповнений по вінця, якщо так можна висловитися, і їжею, і славою. — Так, пани і представниці прекрасної статі! Я маю принципи і цим пишаюся! У наш час без принципів кроку не ступиш (як і в будь-які часи, між іншим). Я за свої принципи горою! Хай мене живцем спалять або й четвертують, нічого не боюся! Так і скажу, мужньо терплячи муки: «Забирайте хоч усю мою кров до останньої краплі, та я не поступлюся своїми принципами!»

— Гаразд, гаразд, — сказала тітонька Хлоя, — принциповий ти наш, не завадило б тобі узяти на озброєння ще один принцип: лягати вчасно і не тримати до ранку тут людей! Ану марш звідси, інакше усім дістанеться на горіхи!

— Негри! — виголосив Сем, благоговійно змахнувши панамою. — Прийміть моє благословення. Ідіть по своїх домівках і не грішіть!

Отримавши напутнє слово, зібрання покірно розійшлося.

Розділ IX

Сенатор — теж людина

У каміні затишної вітальні весело потріскували дрова, язики полум’я відбивалися на боках чашок та блискучого чайника, які стояли на столі й очікували часу чаювання. Сидячи на килимі біля вогню, сенатор Берд знімав чоботи, щоб приміряти нові пантофлі, які йому вишила дружина за його відсутності через засідання Сенату. Місіс Берд, втілення безмежного щастя, слідкувала, як слуги накривають на стіл і жартома сварила дітлахів за їхні витівки, від яких усім матерям немає спокою від самого початку світобуття.

— Томе, облиш дверну ручку!.. Мері, Мері! Не тягни кішку за хвоста — їй боляче!.. Вона тебе дряпне… Джиме, ану злазь зі столу! Друже мій, як добре, що ти вдома! Ми тебе сьогодні й не сподівалися побачити! Такий приємний сюрприз… — вітала вона чоловіка, викроївши нарешті хвильку і для нього також.

— Так, так. А я оце вирішив приїхати додому бодай на нічку, відпочити як слід. Страшенно змучився, аж голова розколюється.

Місіс Берд повернулася до серванту, де стояла баночка з камфорною олією, маючи намір