Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Стюарте, прошу тебе. Прошу.

На роботі їй теж іноді хотілося кричати на дітлахів. Як Радо вона зараз заверещала б: — Ти мусиш збагнути, що інші люди теж існують реально! Ти думаєш, що цю реальність можна піддавати сумніву, що ми її сприймемо так, як ти нам скажеш. Мусиш визнати, що ми теж реальні особи, як і ти. Мусиш визнати, що ти не Бог.

— Твій батько страшенно засмучений, Стю. Через Баррі. Ти можеш це зрозуміти?

— Так, — відповів Жирко.

— От уяви, що було б з тобою, якби помер Арф.

Він нічого не сказав, і жодна його риса не здригнулася, проте вона відчула його зневагу й готовність розреготатися.

— Я знаю, що ви з Арфом вважаєте себе цілком інакшими істотами порівняно з твоїм батьком і Баррі…

— Ні, — заперечив Жирко, але тільки для того, розуміла вона, щоб якомога швидше закінчити цю розмову.

— Я маю віднести до Мері деякі харчі. Благаю тебе, Стюарте, поки мене не буде, не роби більше нічого, що засмутить батька. Будь ласка, Стю.

— Добре, — відповів він з тінню усмішки, ледь помітно знизавши плечима. Вона відчула, зачиняючи за собою двері, як його увага стрімкою ластівкою пурхнула назад до того, чим він насправді переймався.

VI

В’їдливий вітер порозганяв навислі над землею хмари і перед заходом сонця вщух. За три будинки від Волів сиділа Саманта Моллісон і дивилася на освітлене лампою власне відображення в дзеркалі туалетного столика, відчуваючи, як тисне на неї ця тиша і спокій.

Останні кілька днів принесли їй самі розчарування. Вона майже нічого не продала. Торговий представник Шампетру виявився мордатим неотесаним типом з цілою дорожньою сумкою огидних бюстгальтерів. Увесь запас своїх чарів він, очевидно, вичерпав під час телефонної розмови з нею, бо при зустрічі тарабанив тільки про бізнес, повчав її, критикував асортимент товарів, нав’язував свої пропозиції. Вона уявляла його молодшим, стрункішим і сексуальнішим, тож тепер воліла, щоб він якнайшвидше забрався з її крамнички разом із своїм пришелепкуватим комплектом нижньої білизни.

Під час обідньої перерви вона купила для Мері Фербразер картку «З глибоким співчуттям», але не знала, що там ще додати, бо після їхньої спільної кошмарної поїздки в лікарню простого підпису було явно замало. Вони ніколи не приятелювали. У такому маленькому містечку, як Пеґфорд, постійно наштовхуєшся один на одного, але вони з Майлзом не знали по-справжньому Баррі й Мері. Можна було навіть сказати, що вони належали до ворогуючих таборів, якщо згадати постійні сутички між Говардом і Баррі стосовно Полів… хоч їй, Саманті, було глибоко начхати на будь-яку з цих позицій. Вона вважала себе вищою за ці дріб’язкові містечкові чвари.

Почувалася не в своїй тарілці, була втомлена, до того ж цілий день пхала в себе все, що було їстівного, тож тепер її роздуло й вона не мала ані найменшого бажання йти з Майлзом на вечерю до його батьків. Дивлячись у дзеркало, вона приклала руки до скронь і легенько підтягла шкіру обличчя аж до вух. На неї дивилася відмолоділа Саманта. Поволі повертаючи обличчя з боку на бік, вона уважно оглядала цю штучну маску. Краще, набагато краще. Цікаво, скільки б це коштувало; чи дуже б їй боліло; чи ризикнула б вона це зробити? Спробувала уявити, що сказала б свекруха, якби побачила її з новим підтягнутим обличчям. Шерлі часто нагадувала їм, що вони з Говардом допомагають оплачувати навчання своїх онучок.

У спальню зайшов Майлз. Саманта взяла зі столика грим і закинула голову назад, як робила це завжди, коли накладала макіяж. Провисла на підборідді шкіра трохи натяглася, а мішки під очима зменшились. Довкола вуст вона мала невеличкі зморшки. Читала десь, що їх можна заповнити синтетичною речовиною, зробивши відповідну ін’єкцію. Цікаво, подумала вона, наскільки це допоможе. Така ін’єкція обійшлася б їй, звичайно, дешевше за підтяжку обличчя, та й Шерлі могла б цього не помітити. У дзеркалі вона побачила, як Майлз у неї за спиною знімає краватку й сорочку, а його величезне пузо вивалилося зі штанів.

— А ти не мала з кимось нині зустрічатися? З якимось торгівцем? — запитав він і ліниво почухав волохате черево, зазираючи в шафу з одягом.

— Так, але він не мав нічого доброго, — відповіла Саманта. — Саме барахло.

Майлзу подобалося те, чим вона займається. Він ріс у родині, де торгівля вважалася єдиним вартим уваги бізнесом, і він назавжди зберіг у собі прищеплене Говардом почуття поваги до всього, пов’язаного з комерцією. Поза тим її робота давала привід для більш або менш пристойних жартів та кепкувань. Майлз ніколи не втомлювався повторювати одні й ті самі підколки або лукаві натяки.

— Погано пасувало? — запитав він зі знанням справи.

— Поганий крій. Жахливі кольори.

Саманта розчесала і зв’язала ззаду в пучок своє густе темно-каштанове волосся, дивлячись у дзеркало на Майлза, що перебирався в бавовняні штани й тенісну сорочку. Украй напружена, вона відчувала, що будь-якої миті може розридатися.

До Евертрі Кресент було рукою подати, але Соборний провулок мав доволі стрімкий спуск, тому вони поїхали машиною. Швидко сутеніло, і коли вони проминули дорогою напівтемну постать якогось чоловіка, що нагадував своєю поставою й ходою Баррі Фербразера, Саманта приголомшено озирнулася, не впізнаючи, хто б то міг бути. Піднявшись провулком угору, Майлз завернув ліворуч, а тоді майже одразу праворуч, де розташувалися півколом будиночки 30-х років з верандами.

Будиночок Говарда й Шерлі, невисока, з широкими вікнами будівля з червоної цегли, була оточена чималою галявиною, траву на якій щоліта підкошував Майлз. Мешкаючи тут довгі роки, Говард і Шерлі прикрасили подвір’я декоративними ліхтарями, білими воротами з кованого заліза, а ще теракотовими горщиками з геранню обабіч вхідних дверей. Біля дверного дзвінка вони почепили округлу дерев’яну табличку, на якій було написано чорними готичними літерами: «Емблсаид».

Саманта часом нещадно висміювала хату своїх свекрів. Майлз терпеливо зносив її глузування, бо не міг не погодитись, що в їхньому помешканні, де не було нічого зайвого, де на голій підлозі лежали килимки, на стінах висіли мистецькі гравюри, а диван був елегантний, а отже, доволі незручний, все було обставлене з набагато кращим смаком. Але в глибині душі він волів би жити в такому ось будиночку з верандою, в якому ріс. Майже все там було вкрите чимось плюшевим і м’яким, а в кріслах, які відкидалися, можна було так чудово напівлежати. Коли