Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Вітаю, дорогенький, — зустріла сина Шерлі, відчиняючи двері. Низькоросла й міцно збита, вона була схожа у своєму поцяткованому фартусі на маленьку перечницю. Шерлі стала навшпиньки, щоб син міг її поцілувати, тоді зронила: — Привіт, Саманто, — й одразу відвернулася. — Вечеря майже готова. Говарде! Майлз і Сáма вже тут!

У будинку пахло лаком для меблів і смачною їжею. З кухні вийшов Говард, тримаючи в одній руці пляшку вина, а в другій — штопор. Шерлі натренованим рухом відступила У вітальню, даючи змогу пройти Говарду, що зайняв своїми габаритами мало не весь коридор, і хутко подріботіла на кухню.

— А ось і ви, добрі самаритяни, — прогудів Говард. — То як ідуть бюстгальтерні справи, Саммі? Теж опадають через економічний спад?

— Та ні, Говарде, поки що на диво пишні й пружні, — відповіла Саманта.

Говард загоготав, і Саманта не сумнівалася, що він би залюбки поплескав її по сідницях, якби не тримав у руках штопор і пляшку. Вона терпляче зносила усі ці свекрові обмацування й пощипування, сприймаючи їх як невинні вияви жадань чоловіка, що став занадто тлустий і старий для будь-чого іншого. У кожному разі, це дратувало Шерлі, а отже, приносило неабияку втіху Саманті. Шерлі ніколи не демонструвала свого невдоволення відверто. Усмішка не згасала на її обличчі, а голос продовжував звучати солодко, та після кожного такого Говардового потягу задовольнити свою напівзгаслу хіть вона неодмінно колола невістку двозначними шпильками. Згадувала, як стрімко зростає плата за навчання дівчат, турботливо розпитувала, якої дієти дотримується Саманта, цікавилася в Майлза, чи він помічав, яка чудова фігура в Мері Фребразер. Саманта з посмішкою терпіла усі ці знущання, а потім зривала злість на Майлзі.

— Привіт, Мо! — вигукнув Майлз, заходячи до вітальні. — Я й не знав, що ти тут будеш!

— Вітаю, красунчику, — відповіла своїм низьким надтріснутим голосом Морін. — Дай-но мені цьомчика.

Бізнесова партнерка Говарда, вбрана в рожеву сукню, темні панчохи й лаковані шкіряні туфельки на шпильках, сиділа в кутку на дивані, тримаючи в руці маленьку чарочку хереса. Її чорне, як смола, волосся, було рясно вкрите лаком і зібране в начіс, обличчя мала бліде й мавпоподібне, зі щедро наквецяними крикливо-рожевою помадою вустами, що зібралися в складки, коли Майлз нахилився, щоб поцілувати її в щоку.

— Ми обговорювали бізнесові справи. Про нову кав’ярню. Вітаю, моя люба, — додала Морін, угледівши Саманту і поплескавши по дивану. — Ой, ти так гарно засмагла, це ще з того острова, з Ібиці? Ходи, присядь біля мене. І як це ти витримала усе те в гольф-клубі? Це, мабуть, було жахіття.

— Так, жахіття, — підтвердила Саманта.

І ось уперше вона почала розповідати комусь про смерть Баррі. Майлз крутився біля них, намагаючись докинути бодай слово. Говард подав їм великі келихи з вином «Піно Гріджио», уважно дослухаючись до Самантиної розповіді. Поступово ця явна зацікавленість Говарда й Морін, включно з алкоголем, що приємно розігрівав и зсередини, призвела до того, що напруження, яке не відпускало Саманту останні два дні, почало спадати і до неї поступово поверталося крихке почуття благополуччя.

У кімнаті було тепло й напрочуд чисто. Полички обабіч каміна були заставлені декоративною порцеляною, присвяченою здебільшого всіляким подіям з королівського життя або черговій річниці панування Єлизавети II. Невеличка книжкова шафа пишалася королівськими біографіями й куховарськими книгами у глянцевих палітурках, які не вмістилися на кухні. Стіни й полички прикрашали фотографії: Майлз і його молодша сестра Патриція сяяли посмішками в однакових шкільних формах, а доньки Майлза й Саманти, Лексі та Ліббі, красувалися на безлічі світлин, від немовлячого до підліткового віку. У цій родинній галереї Саманта фігурувала лише на одній, проте найбільшій і найпомітнішій фотографії. Це було її з Майлзом весільне фото, зроблене шістнадцять років тому. Майлз був молодий і вродливий, а його пронизливі сині очі мружилися до фотографа, тоді як Самантині були напівзаплющені — вона саме тоді кліпнула, її голова була відвернена вбік, а підборіддя здавалося подвійним, бо вона усміхалася в якийсь інший об’єктив. Її груди, що розбухли від ранньої вагітності, неприродно розтягували білу тканину весільної сукні, від чого вона здавалася надмірно товстою.

Морін тонкою кістлявою рукою бавилася з ланцюжком, що завжди огортав її шию, а на ньому висів хрестик з розп’яттям і весільна обручка її покійного чоловіка. Коли Саманта почала розповідати про те, як лікарка повідомила Мері, що вони вже нічим не можуть допомогти, Морін поклала свою вільну руку на Самантине коліно й міцно його стиснула.

— Усе готове! — гукнула їм Шерлі.

Хоч Саманта й не хотіла сюди приходити, але вперше за Два дні вона відчула себе краще. Морін із Говардом ставилися до неї як до героїні і разом з тим як до бідолахи. Обоє поплескали її легенько по спині, коли вона проходила повз них до їдальні.

Шерлі приглушила світло й запалила довгі рожеві свічки, які пасували до шпалер та святкових серветок. Через пару, що піднімалася від тарілок із супом, навіть широке й розчервоніле обличчя Говарда здавалося у напівтемряві якимось потойбічним. Майже осушивши чималий келих з вином, Саманта уявила, як кумедно було б, якби Говард оголосив, що вони зараз проведуть спіритичний сеанс, щоб попросити Баррі викласти свою версію подій у гольф-клубі.

— Ну, — пробасував своїм гучним голосом Говард, — гадаю, ми мусимо пом’янути Баррі Фербразера.

Саманта швиденько нахилила до себе келих, щоб Шерлі не помітила, що він уже практично порожній.

— Це майже стовідсотково була аневризма, — повідомив Майлз, коли всі келихи знову опинилися на скатертині. Він приховав цю інформацію навіть від Саманти, і був дуже задоволений, адже вона могла все розпатякати, коли розмовляла з Морін і Говардом. — Ґевін подзвонив Мері, щоб висловити співчуття від їхньої контори й обговорити заповіт, і Мері підтвердила діагноз — одна з артерій у його голові набрякла й розірвалася. — (Він прочитав про це в офісі зразу по розмові з Ґевіном, коли шукав в інтернеті, як пишеться цей термін). — Це могло статися у будь-який час. Якась нібито вроджена недуга.

— Жахіття, — зітхнув Говард, але, побачивши порожній келих Саманти, підвівся, щоб знову його наповнити.