Читати книгу - "Щоденник страченої"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Безглузде полювання чи гонитва за силуваною пристрастю закінчилася драматично для самого мисливця. І яка тоді користь із полювання?!
26 серпня 200...
У нас на роботі новий шеф. Сьогодні він викликав до себе по черзі всіх співробітників.
Коли я причинила двері і сказала «доброго ранку», пін одразу почав роздягати мене. Різко скинув сукню, розпустив по плечах волосся, розшнурував босоніжки — і не одягаючи і не давши одягтися, покликав до журнального столика. Далі він мовчки уклав мене навзнак, іміряв з голови до ніг і лиш усміхнувся кутиком губів.
Він пожирав мене очима з апетитом пересиченого самця.
— А тепер розкажіть детально про себе, — майже попросив, але голос його звучав іронічно-поблажливо. Мені здалося, що він усе про мене вже знає, а тепер лише звіряє свої знання з моїм лепетом.
...Так я й вийшла з кабінету шефа роздягнутою, пройшовши мало не крізь стрій тих, хто чекав на цю ж процедуру в приймальні.
Якщо нашому новому шефові загрожує якась хвороба, то явно не хвороба очей. Очі у нього орудують краще, ніж руки.
Усі чоловіки такі — вони роздягають жінку очима швидше, аніж вона встигне привітатися.
...Одяг, у якому я заходила в кабінет шефа, сховала подалі з очей. Він видається мені оскверненим, хоча до нього не доторкнулася чужа рука.
Цікаво, чи є спосіб уникнути подібних роздягань, коли ти жінка і до того ж — не кікімора?
* * *
Зателефонував О.О. Каже, скучив.
Час від часу він нагадує телефонним дзвінком про себе, проте ненав'язливо і не дуже переконливо.
Скучив...
І вірю, й ні. Бо ні за чим скучати.
За чим скучати?
По молодості розтратив сили з лярвами... Тепер хоче жалості від мене. А може, боїться сутінків самотності?
А хто пожаліє мене в моїх сутінках?
Через кілька днів
Після легкої вечері ми лежали з 0.0. на підлозі. У каміні палахкотів вогонь. З телевізора розказували останні новини. Було затишно і спокійно.
І ми лежали — як після великої роботи: ліниві і майже німі.
Я заплітала своє волосся з волосками з його грудей.
Невинно цілувала.
Але цього робити не могла.
І в мені не здригнулася ані крапля крові.
У ньому також.
Ми так і позасинали на оленячих хутрах, обнявшись, як брат із сестрою, і проспали до пізнього ранку. Прокинувшись, засміялися і поцілували одне одного. Хто в таке повірить?!!
13 січня 200...
Я кілька разів поривалася обірвати ці записи. Навіть хотіла спалити. Але в якусь мить зрозуміла, що це, може, моє спасіння — ця давня забавка фіксувати своє непутнє життя. Іноді мені здається, що я його просвистую в чотири пальці.
15 січня
Якби він знав, скільки він важить у моєму житті, він таки покинув би своє дурне місто і ще дурнішу роботу, всіх своїх молодих коханок, пригнався би, ніби вчаділий, влігся би на коліна і згадував би, чи жалівся.
А чому я хочу, щоб він жалівся? Хай би ганяв за мною по квартирі, злягався на підлозі, сміявся, сварився. Та хай би мовчав.
А чому мовчав? Без нього й так навколо мене панує суцільне мовчання. Навіщо мовчання удвох?
Наступного дня
Не можу сама собі пояснити, навіщо він мені...
Сказати, що він мені потрібен просто як мужчина, чоловік, самець — не можу. Я не потребую цього стільки, щоб перейматися цим на повному серйозі.
А що ж тоді?
Чого я потребую?
Я ж погамувала тілесну спрагу із ним.
Врешті, я наговорилася на два життя наперед з іншими. Люди живуть бік-о-бік і стільки не мають душевного зв'язку із іншим, як мали ми за короткі зустрічі.
Наш час із ним спресований так, як гіпсокартон.
Але ж удариш силою плеча — розлетиться — і не зогледишся, і не здокупиш.
То навіщо все-таки він мені?
Цвяхи я вмію прибивати сама. Зрештою, найняти чоловіка для такої непильної роботи — також не проблема.
Дітей ми народжувати вже не зможемо.
Спілкування я не позбавлена.
То чому мене так мучить його не-присутність біля мене?
Чому зазираю в щілини, як ворона в кістку,
з-під дивана вимітаю пилюку віником, а не витягую пилососом: а раптом там причаївся він?
Боюся його поранити?
Через це нерозуміння почуваю себе винною.
Міра моєї вини — вона яка, цікаво, з точки зору юриспруденції?
Бажання?
А що таке бажання жінки, сфокусоване на особі, якої вона добивається? Сублімація?
Але ж я його добилася. Геть зовсім. Бо він не раз і сам умирає від багатства наших розкошів. Я це чую серцем.
Фройд відпочиває?
* * *
Учора він нарешті зателефонував.
Зробив мені милість за багато часу. Мабуть, він знайомий з теорією мертвих мов. Не користуєшся — вона відмирає.
Він боїться вмерти?
А що сказав, собака? Що сказав?!
Собака скажена — і та повелася би краще. Сказав — ніби ножа всадив у саме серце:
— Я під твоїм будинком.
— Заходь.
— У мене два квитки.
— Куди?
— Не знаю. Куди було. Він мене перелякав.
— Щось трапилося?
— Нічого. Я захотів віддати тобі три дні.
— Ти мені їх не обіцяв.
— Але ж ти хотіла би, щоб я пообіцяв.
— Ти мені їх не винен.
— Я сам собі винен.
— У тебе депресія.
— Ні.
— А що?
Він довго мовчав.
— Я довго йшов до цього. Ти мене не розумієш.
... Він так і не піднявся в квартиру. Я вже й сумніваюся, чи він був під будинком, чи це чергове вар'ятство...
* * *
Що мені робити? Хто кого покинув?
* * *
Я хочу піти по руках. Уже. Негайно! Поїхати в Португалію і потрапити в найбридкіший бордель, бути проданою брудним туркам, стати вуличною дівкою на околицях Варшави, але не знати, не знати цього спокійного щастя самотності! Бо навіть з ним... Хіба я чимось відрізняюся від куртизанки?! Я ж також чекаю, поки в його чоловічих графіках черга дійде нарешті до мене.
То й що з того, що я не в натуральному борделі?
Я сьогодні знову п'яна.
Краще б я була мертва.
Наступного дня
Стою перед дзеркалом і роззираю себе.
Готуюся до побачення.
Не з ним.
У мене появився новий залицяльник — не-вимагальник, тільки давальник по імені Л.Д. Грошовитий дядько пенсійного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник страченої», після закриття браузера.