Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Біографія випадкового чуда 📚 - Українською

Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Біографія випадкового чуда" автора Таня Малярчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 54
Перейти на сторінку:
сита по горло пожежами в місті, не знайшовши інших винуватців, заарештувала потерпілих. Так завжди буває, але в цьому випадку Лєна не надто переймалася світовою несправедливістю. Духовного лідера «Руху опору» протримали в каталажці п’ятнадцять діб, і він здав із потрухом усіх своїх колег-однодумців. На Лєну він теж написав заяву, але міліціонерам, судячи з усього, було ліньки копати так глибоко, і вони обійшлися тільки ним і його заступником Дарвіном. Обом дали рік умовно і виключили з університету.

Дарвін після того прибігав до Лєни в гуртожиток, плакав, як дитина, рвався з кулаками і кричав:

— Ти, ти це підлаштувала!

— Я не розумію, про що мова, — збиткувалася Лєна.

— Через тебе і твого чорнобривця я з університету вилетів!

— А чого ти вирішив, Дарвіне, що можеш указувати іншим, що їм робити? Думаєш, пан великий?

— Так, я пан! Я пан на своїй землі!

Ця фраза надовго збила Лєну з пантелику. Загалом вона ніби правильна, але й нелогічна водночас. Лєна питала саму себе: хіба може бути пан землі? Хіба можна сховати землю в кишеню і сказати: «Це моє, а не ваше!»? Не можна. Так само як повітря, дерево, річку, гору. Тоді навіщо витрачати стільки зусиль на те, щоб заволодіти чимось, чим заволодіти неможливо, якщо навіть власним життям людина не володіє і віддасть його тоді, як прийде час?

Потім Лєна писала: «Коли хтось каже: «Я пан на своїй землі», я не знаю, що відповісти, почуваюся розгубленою. Але тоді я крикнула Дарвіну:

— Пан той, хто хитріший. У нашому випадку — це я!»

А ямаєць невдовзі заявив, що знудився тут, в Україні, і що йому хочеться більшої екзотики. Поїхав до Білорусі. Лєна побажала йому щасливої дороги.

7

Як вона шукала і не знайшла

І тоді їй почали снитися кошмари.

Лєна тільки заплющувала очі, і вони зразу приходили, Лєна називала їх — мої друзі темряви. Напевно тому, що друзів світла не мала. Самотні люди сповнені темряви, їх дуже легко злякати.

Лєнині кошмари завжди починалися однаково. Що в гуртожитській кімнаті, окрім неї і Василини, є хтось третій. І він ховається. Але Лєна знає, що він є, цей таємничий третій. Він небезпечний тим, що здатний обирати яку захоче форму. Наприклад, Василинину.

Лєна думає: це Василина, спокійно, не бійся, це Василина стоїть біля вікна з каструлею макаронів. І тоді, коли вже майже в це повірила, раптом згадує, що Василина щойно вийшла в туалет, і тому вона не може зараз водночас стояти біля вікна.

Справжня Василина повертається в кімнату, щаслива й безтурботна, і каже Лєні, наприклад, що завтра можна поспати до восьмої, бо викладач теорії рухливих ігор лежить у лікарні. Лєна повертає голову в її бік, ноги приростають від жаху до гуртожитського лінолеуму, і наступної миті біля вікна вже нікого немає.

Лєна дивиться на свої руки і бачить, як пальці по одному відпадають, ніби осіннє листя з дерева, а справжня Василина, хоча невідомо, чи справжня вона, чи ні, шепоче: «Лєно, тобі треба менше курити, пальці від куріння відпадають, ти ж знаєш».

Ці кошмари, словом, дуже Лєну лякали, не самі собою, а тим, що вони могли бути симптомом якоїсь страшної хвороби розуму. За свій розум Лєна переживала найбільше, бо це єдине, що в неї було. Боялася збожеволіти. Дуже боялася. І боялася того, що про божевілля кажуть, що воно приходить непомітно. Потрохи витісняє реальність, міліметр за міліметром, і людина нездатна проконтролювати цей процес. Між божевіллям і здоровим глуздом немає чіткого кордону, як немає кордону дощу. Немає такого місця, на яке ти став би й сказав: «Справа йде дощ, а зліва — ні, справа — здоров’я, а зліва — божевілля».

Тому Лєна звернулася зі своїми кошмарами до знайомої лікарки.

Ця лікарка, Ольга Іванівна, взагалі-то спеціалізувалася на кишках, причому дитячих, але лікарі є лікарі, вони завжди порадять якісь таблетки. Ольга Іванівна була подругою Лєниної матері, працювала в дитячій поліклініці. Одягалася вона трохи шльондрувато, міні-спіднички, чорні ажурні колготки з блискітками, чоботи на височезних підборах, а оскільки Ольга Іванівна сама була високого зросту, то в чоботях завжди пригиналася, щоб протиснутися в двері.

Але їй така висота подобалась.

Так, казала Ольга Іванівна, менше чуєш, як земля під ногами смердить.

Лєна заходила до неї в кабінет і відразу лягала на дитяче ліжко поруч зі столом. На ньому Ольга Іванівна приймала своїх маленьких пацієнтів.

— Ну, що таке знову, Лєно?! — У поліклініці Ольга Іванівна носила білий халат, на два сантиметри коротший, ніж коротка спідниця. Можливо, вона ще сподівалася знайти собі доброго чоловіка. — Я не маю на тебе часу, — казала Ольга Іванівна, — ти бачила, скільки дітей із проносом у коридорі чекають?

— Ольго Іванівно, я божеволію, допоможіть мені! Ви ж лікар!

— Кошмари — це нормальна реакція психіки на стресову ситуацію. Ти не божеволієш.

— А якщо це симптом?

— У тебе дуже контрольована психіка. Ти боїшся втратити цей контроль, тому сняться кошмари, бо уві сні твій мозок нарешті виривається з-під нагляду і відпочиває.

— Ви якось дуже заплутано говорите, Ольго Іванівно. Дайте мені якісь таблетки!

— Я тобі тільки від проносу можу виписати.

— У мене немає проносу.

— От бачиш. А пронос, до речі, значно поширеніший симптом шизофренії, ніж неспокійні сни.

— Моя сусідка по кімнаті часто в туалеті сидить, вона диски метає, спортсменка.

— Харчується неправильно.

— А може, вона шизофренік, а я в неї набралась. Шизофренія передається?

— Лєно! У мене діти в коридорі обсираються!

Лєна поділилася з Ольгою Іванівною міркуваннями про те, якими бувають люди. Вона любила вигадувати класифікації, щоб світ навколо виглядав упорядкованішим.

— Є люди добрі й злі, дурні й розумні, щасливі й нещасні, самотні та щасливі, суб’єктивні ідеалісти й об’єктивні раціоналісти, націоналісти і комуністи…

Ольга Іванівна послухала це хвилин зо п’ять і сказала:

— Лєно, я тебе розчарую. Існують лише дві групи людей: ті, які нормально кожного дня ходять у туалет, і ті, що помруть від раку прямої кишки.

У неї, говорила пізніше Лєна, все було пов’язано з випорожненнями, і в чомусь Ольга Іванівна, без сумніву, мала рацію. Але все-таки людина живе не лише для того, щоб їсти і, перепрошую, срати. Мусить бути щось вище. І моя мета — знайти це вище. Швидше, ніж темрява поглине

1 ... 24 25 26 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біографія випадкового чуда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біографія випадкового чуда"