Читати книгу - "Том 5"

Ну, діду...

Прочанин (вириває руку, мов опечений дотиком Юди)

Геть від мене, сатано!

(Тиква падає, вода розливається по землі, прочанин дріб-пою, старечою походкою поспішає до стежки.)

Будь проклят!

Ю д а

Не тобі мене клясти, бо він простив мене!

Прочанин

(обертається)

І після сього

ти не завісився?!

(Плює.)

Ю да

Ні, не простив!

Я пригадав — він докорив мені.

Прочанин

(перекривляв з огидою)

«Він докорив!» — Тебе убити мало!

Здіймає камінь і кидає на Юду, але камінь не долітає до Юди. Прочанин не оглядаючись спускається стежкою в яр і криється з

очей.

Юца стоїть хвилину, стиснувши голову руками, далі стукає себе кулаком по голові, хапає мотику і, не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестями.

2/11 1909

ЙОГ АННА, ЖІНКА ХУСОВА

Драматичний етюд

ОСОБИ:

X у с а, або Хузан — приставник Ірода Антипи, тетрарха галі-лейського.

Иоганна — жінка його.

Мелхола— мати його.

С а б і н а — рабиня його.

П у б л і й — значний римлянин.

М а р ц і я — жінка його.

Управитель Виночерпедь Кравчий Раби Рабині

в домі Хусовім.

Діється в Галілеї, в домі Хусовім, за часів євангельських.

Світлиця в домі Хусовім уряджена по-східному, але з деяким грецько-римським впливом: в ній поставлено триклініум — три ліжка для бенкетів навколо круглого стола. Світлиця прибрана гарно, але видко, що покраси в ній давно не відновлялись і на всьому е слід не то що занедбання, а недостачі пильнування.

Хуса

(чоловік середнього віку, дуже чорнявий, кучерявий, кремезний, вираз обличчя у нього не лихий, але владний; увіходить заклопотаний і плеще кілька раз у долоні)

Гей, слуги! швидше! Хто з вас є? Сюди!

Увіходять:

управитель дому, виночерпець і кравчий. Управитель До розказу, мій, пане!

(Вклоняється, за ним інших двоє вклоняються мовчки.)

X у с а (до управителя)

Слухай, Сабо, сьогодні в мене будуть гості з Рима, високі родом гості! То пильнуй, щоб тут усе було як слід.

(До кравчого.)

Наїдки

подай нам тут

(показує на триклініум)

по римському звичаю. Пильнуй, щоб не було печені мало, як отоді, коли був Анцій в гостях,— се чистий сором був! Адже ти знаєш, що в Римі всі їдять багато м’яса?

Щоб скілька перемін було! Ти тямиш?

Кравчий вклоняється,

А поливка до риби щоб була така, як отоді, коли сам претор до мене завітав з тетрархом *. Претор хвалив її, я пам’ятаю.

Кравчий

(збентежено)

Пане,

такої поливки ми не зготуєм...

X у с а (суворо)

Чому?

Кравчий То вміє тільки наша пані...

X у с а

Так що ж? Піди до матері моєї і попроси її...

Кравчий

(ще більше збентежений)

Не паніматка, іно дружина владаря мого тоді те готувала, по-саронськи, як з дому ще навчена...

X у с а (суворо)

Замовчи!

(До виночерпця )

Не забувай, що треба подавати фіали грецькі та етруські вази, а з наських подаси лиш того кубка, що з яшми — він оправний в чорнім сріблі.

Виночерпець (падає навколішки і здіймає благально руки до Хуси)

Хай не гнівиться пан мій велеможний на пса нікчемного, на марний порох!..

Немає кубка з яшми!

Ху са ( грізно)

Як нема?

Хіба хто вкрав? Я злодія знайду хоч під землею!

Виночерпець (падає ницьма)

Ох, мій гідний пане, не вкрадего його...

X у с а

То ти розбив?!

(Хоче вдарити його ногою.)

Виночерпець (захищаючи голову руками)

Ні, пане, ні! Взяла твоя дружина...

То з посагу її...

Ху с а (одвертається, глухо)

Іди з очей!

Виночерпець виходить як иобитий.

X у с а (до управителя)

Тут маєш застелити килими, жовтогарячі, крокосом заткані.

Управитель

(тремтячи)

Продано килими...

X у с а

(трохи вагаючись питати)

Хто їх продав?

Управитель

О, зглянься над рабом твоїм, владарю!

Май ласку, не вели відповідати!

(Складає долоні й покірно схиляє голову.)

Сам відаєш, чиї то килими...

(Замовкає.)

X у с а

(киває йому рукою, що розмова скінчена)

Іди, проси прийти до мене матір.

.Управитель виходить, за ним кравчий. Хуса похмурий, роздратований проходжується по світлиці нерівним кроком, посіпуючи випещену бороду і відпихаючи ногою стільці_тощо* коли трапляються йому на дорозі.

Н&заба ро-м. уві ход и т ь Мелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині.

Мелхола (до Хуси)

Чого ти старощі мої турбуєш?

Ти, Хусо, міг би й сам прийти до мене.

Вже надто запанів... Я не хотіла

рабам лихого прикладу давати, а то б і не прийшла...

(Далі воркоче щось невиразне. Рабині садовлять її на низьке крісло з подушкою.)

X у с а

Пробач, матусю, я не для себе турбував тебе.

Сьогодні, бач, гостей я сподіваюсь...

М е л х о л а (недочуваючи)

Га? Що ти кажеш?

X у с а (голосніше)

Жду гостей сьогодні!

М е л х о л а (воркотливо)

Так що ж мені до того? Ждеш, то жди...

X у с а

(подає знак рабиням, щоб вийшли, ті виходять. Хуса сідає коло ніг материних, на малій скамничці)

Матусю, ти ж тепер в моєму домі єдина господиня...

М е л х о л а (непривітно)

Ба! Тепер!..

А чи воно годилося, щоб тута молодша иадо мною старшувала?

Що заробив, те й маєш. Розпустив кохану жіночку — оце ж і дяка від молодої господині. Бачиш: тепер ти ні вдовець, ні молодець...

Як жінка десь повіялась на безвість, то мати знов «єдина господиня»...

Чи то ж воно надовго?

X у с а

Не картай.

Доволі з мене й так...

М е л х о л а

Егеж... доволі...

Як я тобі казала: одружись

тут, в Галілеї; хай і небагата,

хай не шляхетна буде, та покірна...

X у с а

Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід.

М е л х о л а

Та знаю, знаю,— понадився на ту саронську * вроду; але ж та врода, як саронська рожа,— розквітне на зорі, а вже в полудні осиплеться...

X у с а

Лишім про се, матусю...

Я, власне, хтів тепер тебе просити, щоб помогла мені гостей вітати.

Мелхола

Та що ж воно за гості? звідки?

Ху са

З Рима.

Високородний Публій і дружина.

Мелхола Не знаю я таких.

Ху с а

Почесні гості!

Він родич преторові...

Мелхола

Він римлянин?

Ху са Авжеж, матусю.

М е л х о л