Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гадаю, що це до певного часу — поки тобі не підвернеться щось новеньке, — зауважила вона з гіркотою. — Хороший напій?
— Чудовий!
Випроставши ноги, я позіхнув. Почувався геть знесиленим — таким собі млявим ховрашком, якому забракло сил навіть у нірку прошмигнути, щоби відпочити.
— Як довго ти ще доглядатимеш ту дівчину — Кросбі?
Запитав це байдужим тоном, однак вона здивовано звела на мене гострий погляд.
— Медсестри ніколи про таке не говорять, — строго сказала, відпивши ковток хайболла.
— Якщо в них є для цього достатні підстави, — вставив я. — Серйозно: невже ти не хотіла б змінити роботу? Я міг би тобі це влаштувати.
— Ще й як би хотіла! Мене страшенно знудила моя теперішня. Абсурдно називати це роботою, бо геть нічого не роблю!
— Не перебільшуй. Щось же ти робиш.
Вона заперечно хитнула головою і хотіла, було, щось додати, але передумала.
Я вичікував.
— А що ти можеш мені запропонувати? Хочеш, щоб я була твоєю доглядальницею?
— Це б мене страшенно потішило! Але, на жаль, ні: це для друга. У нього проблеми з легенями, тож він хоче, щоб його доглядала гарненька сестричка — для підняття духу. В нього купа грошей. Якщо хочеш, я міг би замовити за тебе словечко.
Вона, спохмурнівши, обдумала мої слова і заперечно крутнула головою.
— Не можу. Я би дуже цього хотіла, але є певні складнощі.
— Не думаю, що можуть бути якісь складнощі — адже ти працюєш в «Асоціації медсестер».
— Мене найняла не «Асоціація медсестер».
— Тоді це ще простіше, хіба ні? Оскільки працюєш сама на себе, то...
— Я підписала контракт із доктором Зальцером. Він завідує санаторієм — тим, що на бульварі Футхілл. Може, чув про нього?
Я кивнув.
— Він лікує Морін?
— Еге ж. Принаймні так вважається, але він ніколи до неї не приходить.
— То хто це робить — його асистент?
— До неї ніхто не приходить.
— Дивно, чи не так?
— А чи не забагато питань ти ставиш?
Я вишкірився.
— А я хлопець допитливий. Невже їй аж так добре, що навіть лікар не потрібний?
Вона пильно глянула на мене.
— Між нами кажучи, не знаю. Я її ніколи не бачила.
Я випростався в кріслі, проливши віскі.
— Ніколи не бачила?! Що маєш на увазі? Ти ж її доглядаєш, хіба ні?
— Я не повинна була таке тобі казати, але останнім часом це мене турбує, тож мушу з кимось поділитись. Обіцяй нікому не розповідати!
— Кому ж я розповім? То ти хочеш сказати, що ніколи не бачила Морін Кросбі?
— Саме так. Сестра Флеммінґ навіть не підпускає мене до хворої. Моє завдання — не допускати до неї відвідувачів; але тепер уже ніхто й так не приходить, тож мені зовсім нічого робити.
— І що ти робиш уночі?
— Нічого. Просто ночую в будинку. Мушу також відповідати на телефонні дзвінки, але ніхто ніколи й не телефонує.
— Але ж пробувала заглянути у спальню Морін, коли сестра Флеммінґ виходила, чи не так?
— Ні, бо спальня завжди замкнена. Вважаю, що Морін узагалі нема в будинку!
— То де ж вона? — спитав я, подавшись уперед і навіть не потурбувавшись приховати хвилювання.
— Якщо те, що каже Флеммінґ, правда, то вона мусить бути в санаторії.
— А що саме каже Флеммінґ?
— Я ж тобі вже розповідала: вона стверджує, що міс Кросбі лікують од наркоманії.
— Якщо вона в санаторії, то навіщо ж усі ці виверти? Навіщо наймати аж дві медсестри й облаштовувати так звану «кімнату хворої»?
— Якби ж то я знала, то сказала б тобі, — додала сестра Гарні, допиваючи віскі. — Смішно, але щоразу, коли ми зустрічаємося, то говоримо лише про Морін Кросбі!
— Але не весь час! — сказав я, встаючи та підходячи до дивана. Сів з нею поруч. — Чому ти не можеш піти від доктора Зальцера?
— У мене контракт з ним іще на два роки. Тому й не можу піти.
Я погладив її коліно.
— Що за людина цей Зальцер? Я чув, що він шарлатан.
Вона ляснула мене по руці.
— З ним усе в порядку. Можливо, він і шарлатан, але люди, котрих він лікує, страждають від ожиріння. Він змушує їх голодувати, а вже потім бере за це гроші. А для цього не обов’язково бути дипломованим лікарем.
Моя рука знову помандрувала до її коліна.
— Як гадаєш — ти могла б з’ясувати, чи справді Морін перебуває в санаторії? — запитав я, наново розпочинаючи свій складний маневр.
Цього разу вона ляснула мене по руці сильніше.
— Ти знову про Морін!
Я потер забиту руку.
— А в тебе непоганий удар!
Вона хихикнула.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покладіть її серед лілій», після закриття браузера.