Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Степовий пірат 📚 - Українською

Читати книгу - "Степовий пірат"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Степовий пірат" автора Станіслав Лубєнський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:
Махно застерігає, що пияцтво буде розцінюватись як злочин. Учинком, не гідним честі революційного повстанця, вважається перебування на вулиці в нетверезому стані. Наприкінці трохи savoir-vivre: ставлення махновців до цивільних мешканців має бути ввічливим і великодушним. Наказ №2 забороняє солдатам самовільно переходити з одного загону до іншого. Заборонено володіти додатковими кіньми чи тачанками. Під час маршу повстанці повинні крокувати з багнетами на гвинтівках. Накази обов’язкові для виконання. Хаотичні селянські угруповання перетворюються на добре організовану армію.

1 вересня у селищі Добровеличківка неподалік Єлисаветграда (нинішнього Кіровограда) Батько здійснює реорганізацію постійно зростаючого війська. Саме час це зробити, бо підрозділи давно вже переросли свої назви: роти завбільшки як батальйони, батальйони — як полки, а останні за кількістю вже іноді перевищують звичайні бригади. Загони Батька отримують офіційну назву Революційної повстанської армії України. Близько шістдесяти тисяч вояків поділені на чотири бригади, три кінних і три артилерійських дивізіони. Воєнно-революційна рада, на чолі якої тепер стоїть Лященко, складається з двох відділів: воєнно-контрольного й культурно-освітнього. Командувачем армії залишається Нестор Іванович Махно. Начальником культурно-освітнього відділу є Волін-Ейхенбаум. Активно співпрацює у ній Галина Кузьменко.

Тим часом у Криму добігає кінця життя союзниці, а водночас суперниці Махна, що також намагалася дати відсіч загонам Денікіна, анархістки Марії Никифорової, званої Марусею Отаманшею. Ця незвичайна жінка розпочала революційну кар’єру за рік до Батька. Народилася вона в Олександрівську, в родині офіцера. Впродовж певного часу мила пляшки в гуральні. Можливо, вже тоді вона встановила контакт із катеринославською анархістською групою. 1904 року за терористичну діяльність її було засуджено до смертної кари, але помилувано, смертну кару замінили на довічне ув’язнення у Петропавловській фортеці. Згодом її перевезли до Сибіру, звідки вона втекла до Японії і через Сполучені Штати дісталась до Європи. Осіла в Парижі. 1917 року повернулась на Україну, в Пологи, де мешкала її мати. Тверда і харизматична, вона швидко організувала великий загін, на чолі якого захоплювала й експропріювала маєтки.

Вона часто з’являлась у Гуляйполі, але стосунки з Махном складались не найкраще. Маруся дотримувалась радикальних поглядів і на додачу мала вибуховий характер, внаслідок чого її шлях був густо всіяний трупами. Разом із своїм загоном грабувала, вбивала і нищила. Навіть для Махна це було занадто. Батько дистанціювався від незручного знайомства та ідеологічної спорідненості. Остаточно Никифорова розпустила свій загін у червні 1919 року. Вона вирішила повернутись до терористичної діяльності. Удвох із чоловіком, польським анархістом Бжестком, вони вирушили до Таганрога для організації замаху на Денікіна. Проте дорогою Никифорову впізнав якийсь білогвардієць, і пара опинилась у в’язниці. У ті дні, коли Махно проводив реорганізацію, саме тривав процес над ними. 10 вересня 1919 року їх повісили.


7

Від середини серпня махновці невпинно ведуть бої з денікінцями, що наступають зі сходу. Білі прикривають основну масу своїх військ, які швидко наближаються до Москви. Особливо запеклі бої точаться за станцію Помічну. Білі використовують залізничні колії і обстрілюють махновців з бронепотягів. Армії Батька допомагають місцеві мешканці. Селяни сповіщають про рух військ, організовують засідки, дезінформують загони, що переслідують махновців. Денікінців вітають хлібом-сіллю, але коли вони вже достатньо п’яні, в селі з’являються «хлопці» Батька. Коли білі намагаються розвідати щось про кількість і позиції махновських загонів, селяни залежно від наказів занижують або завищують їх чисельність. Вони скеровують деніківців на манівці або ж просто у пастки.

Зверхність білогвардійців щодо селянської повстанської армії з часом поступається місцем захватові. Ще не так давно Денікін запевняв: «усе це ми хутко знищимо». Тепер генерал Слащов доповідає начальству, що головна сила махновців — це «елемент відмінний, кіннота просто вихликає захоплення». Про армію Батька з визнанням пише також білогвардійська преса. Жодна зі сторін не поступається.

14 вересня махновці з трьома тисячами поранених входять в Умань. У місті вже стоїть бригада Січових стрільців Української Народної Республіки, але обидві сторони узгоджують через емісарів, що їхнім головним ворогом є Денікін. Відтак зберігають одні стосовно інших холодну дистанцію, суміш недовіри й цікавості. Січові стрільці, галицькі українці — донедавна піддані Габсбурґів, виховані у більш-менш упорядкованому світі Австро-Угорської монархії. Вони воюють за незалежну національну державу, розмовляють українською. Махновці — це люди степу, що тягнеться від Чорного моря до Центральної Азії. Вони борються за землю й волю. Вони почуваються революціонерами, а може, навіть різновидом анархічної козацької спільноти, для якої національність і мова не мають значення. Проте вимушена близькість сприяє усвідомленню обома сторонами того, як багато їх об’єднує. Поранені махновці опиняються у петлюрівських шпиталях.

Як стверджує Савченко, 20 вересня на станції Жмеринка армії укладають військовий союз. Має бути створений спільний фронт проти білогвардійців, але зі збереженням цілковитої незалежності сторін. У разі перемоги Петлюра бере зобов’язання виділити автономний Запорізький регіон у кордонах УНР спеціально під анархістський суспільний експеримент.

Цікаво, що навіть сліду цих розмов ми не знайдемо в історіях махновського руху, що вийшли з-під пера Аршинова чи Воліна. Петлюра не був для анархістів достатньо радикальним, пропаганда представляла його як виразника інтересів буржуазії. З цього погляду угода була ганебним епізодом, який задля користі руху належало замовчати. Волін і Аршинов лише відзначають, що петлюрівці прийняли солдат Махна до своїх шпиталів. Стосунки між арміями вони окреслюють як нейтральні. Інакше бачив ситуацію начальник штабу Віктор Білаш, який свою історію махновщини писав у більшовицькій в’язниці. Відповідна версія подій могла врятувати життя йому й багатьом його товаришам, тому він описав союз як інтриґу, що мала на меті вбивство Петлюри — аналогічно до замаху на Григор’єва.

Незалежно від того, для чого він був укладений, союз виявився фікцією. Петлюрівці відступили зі своєї частини фронту й дозволили білогвардійцям оточити загони Махна. Савченко стверджує, що союз розірвав не Петлюра, а підлеглі йому солдати. Можливо. Збройні сили УНР складалися з кількох армій, кожна з яких намагалася проводити власну політику. Частина загонів, серед яких і уманські Січові Стрільці, належала до Української Галицької Армії. Командири армії на власний розсуд вели перемовини з білогвардійцями і не збиралися дотримуватись домовленостей між Петлюрою і Махном. В обумовлений момент вони просто пропустили денікінців у тил.

Махновці пробираються до села Перегонівка і починають готуватися до битви.


8

Перші

1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Степовий пірат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Степовий пірат"