Читати книгу - "Кілька років зими"

— Тікай швидше! Я їх затримаю. А що вони мені зроблять? Я своє вже відвоював. Хоч наостанок побавлюся, всиплю цим покидькам. А ти тікай! І обов’язково згадай у своїй книзі старого Холеру Цвілліка!

Останні слова загадкового дідуся Іван уже не чув, оскільки хтось ззаду сильно підштовхнув його в спину. Це був фокусник у трико. Він жестом вказав на білу автівку, яка зупинилася на дорозі за кілька десятків метрів від них, і потягнув Івана за собою. Вже за кілька секунд вони сиділи на задньому сидінні авто, яке мчало на повній швидкості містом.

За кермом сидів мовчазний рудоволосий парубок-велетень, який уважно вдивлявся в дорогу і голосно плямкав жувальною гумкою. Поруч із ним — красивий стрункий брюнет у попелястих окулярах і сірому капелюсі. Через кілька хвилин брюнет обернувся до Івана і промовив низьким баритоном:

— Ви шукали Казкарське підпілля? Вітаю, ви його знайшли.

Вони зупинились далеко від великих житлових районів міста, у спорожнілому селищі східної околиці, серед покинутих мовчазних будинків, подвір’ями яких тинялися лише здичавілі тварини. Брюнет першим вийшов із машини і відчинив дверцята Іванові. За ним виліз худорлявий фокусник. Але чоловік у сірому капелюсі взяв Івана під руку й дав зрозуміти, що має намір поговорити з ним наодинці. Вони відійшли від автівки на кілька метрів.

— Отже, до нас дійшла інформація, що ви шукали Підпілля. Я — Рем, один із його керівників, точніше — головний саме у цьому місті. Звичайно, це не справжнє моє ім’я, а лише псевдо, бо у наш час існувати і діяти без псевдо просто небезпечно, Ну, ви, як літератор, повинні це розуміти, — Рем стояв навпроти Івана майже впритул.

— Можу сказати, що ми трохи знайомі з вами — заочно, — продовжував Рем, — Ваша казка про фею з оранжевим волоссям є однією з настільних книг серед підпільників. Особливо у нашої жіночої половини. Ми всі читали вашу книгу, і я радію, що маю честь познайомитися з її автором особисто. Мабуть, мені позаздрило б зараз багато ваших прихильників. Ми не були з вами знайомі, але ми стежили за вами — тримали у полі зору, як потенційного і активного учасника нашого руху опору. І ми були б дуже раді, якби ви приєдналися до наших лав, бо такі творчі і талановиті люди нам потрібні, як повітря! Втім, ми про це ще неодмінно поговоримо, колись потім, а зараз я хотів би все-таки почути від вас, навіщо ви розшукували нашу організацію, — чоловік пильно подивився на Івана.

— Якщо ви так обізнані у моїх справах, то, напевно, ви й самі знаєте, що сталося кілька днів тому в будинку, де я ще донедавна жив, — якось неохоче озвався Іван.

— Так, звичайно чув! Більш того, ми всі захоплюємося вашою мужністю і героїзмом. Вчинити збройний опір таємним агентам, вбити кількох з них, а потім ще й вислизнути з-під самого носа цілої спецбригади — це гідне найвищої поваги. Ми всі пишаємося вашим вчинком!

— Я був там не один. І я особисто нікого не вбивав.

— Це вже не важливо. За вашу голову і голови ваших друзів оголошено пристойну винагороду. Зізнаюся, коли вперше оголосили винагороду за мою голову, я дуже пишався. Але згодом... Ну, це все надто серйозно. Ви ж розумієте?

— Вони забрали мій рукопис. Я почав нову казку. Мені потрібно її повернути. І саме це є для мене серйозним і важливим.

— Справді? Писати новий твір у такі моторошні часи — це ще один гідний вчинок. Але ж на те ви й письменник. Я так розумію, ви шукали нас, аби ми допомогли вам у поверненні рукопису?

— Саме так. Мені порадила Софія… Це моя подруга… Вона…

— Я знаю Софію! Ми знайомі вже багато років. Мало того, колись ми були… Але це не має стосунку до нашої справи. Як казав мій вчитель, важливим є тільки те, що турбує тебе саме зараз. Отже, давайте подумаємо разом, яким чином ми могли б вам допомогти. Можливо, ваш новий твір сприятиме відродженню серед людей цікавості до казок як таких, а отже, це могло б спровокувати потужну хвилю невдоволення нинішньою політикою уряду. Власне, це і є головною метою нашого руху. Іншими словами, ви можете стати каталізатором подій, до яких ми вже давно готуємося. З нашого боку ми надамо вам всю можливу допомогу — засоби пересування, підроблені документи, інформацію про те, де слід шукати ваш рукопис, потрібних людей. Навзаєм ми просимо вас дописати свій твір і стати нашим речником серед народу. Себто, потрібна тільки ваша згода на співпрацю. Разом, я думаю, ми зможемо повернути ваш рукопис. І навіть більше: ми зможемо повалити цей режим і встановити нашу владу, за якої казки стануть найціннішим народним надбанням. Ви згодні?

Чоловік в окулярах зняв лайкову пальчатку і простягнув Іванові випещену руку. Іван повагався кілька секунд і потис її. Рем задоволено хитнув головою і рушив до авто, біля якого нервово підстрибував від холоду фокусник у трико.

— До речі, знайомтеся. Це — наш активний агент і провокатор, у доброму розумінні цього слова, Гелій на прізвисько Гармидер. Ви вже бачили його сьогодні у дії. Це далеко не всі його таланти, але основна його місія — відвертати увагу, збирати корисну інформацію, наводити поліцію на фальшивий слід та інше. Зі своїм завданням він справляється просто блискуче! Він залишиться з вами, як представник