Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 130
Перейти на сторінку:

Мене це шокувало. Саша мовчав. Соня Купер відвернулася. Марина витріщила очі.

— Хто?! — нарешті подала голос Моніка.— Хто це зробив?!

— Охо...рона...— прошамкотів один з «байкерів» сплющеними, як дві розчавлені гусениці, губами.— С-су...ки...

Моніка несамовито повернулася до нас:

— А ви де були?!

— Ми навіть не знали,— похмуро виправдався Нестор.— Вони ж відійшли!

Моніка зупинила погляд на Армані. Той тільки знизав плечима. Тоді вона подивилась на Толіка:

— Як же так?! Ти ж мент!

— Пішли звідси! — кинув Толік Саші, нічого не відповівши їй. Він відвернувся і покрокував у світанок. Нестор і Арман постояли трохи і нерішуче поплентались за Толіком.

Саша здобув із гаманця купюру і простягнув Моніці:

— Виклич таксі...

— Пішов ти нах, козел! — вибухнула вона.— Вас же п’ять здорових мужиків! І ви стояли там і ні хєра не бачили?!

— А ми не няньки твоїм сестричкам! — підвищив голос Саша.— Сама б і стежила за ними, якщо вони такі діти! А не бухала б, ще й за мій рахунок! Не знають лісу, хай не суються! Тут не санаторій, ясно тобі?

Моніка плюнула йому під ноги:

— Вчись, у кого хочеш, лайно собаче!

І додала на його адресу дещо вже зовсім триповерхове. Саша байдуже розкурював цигарку, випускаючи в небо концентричні кола. Соня Купер потягнула його за руку:

— Ходімо вже!

Він нічого не відповів Моніці, сховав гроші у гаманець і пішов разом із Сонею. Позаду йшли ми з Мариною. Настрій було остаточно спаскуджено.

— Так, «Вегас» справді вже не торт,— почув я чиєсь задумливе резюме.

У голову лізли потворні думки. Що я роблю тут, о четвертій ранку, разом з цими людьми? Чому я не вдома, не з дружиною? Адже в цій компанії свідок у справі про вбивство, і хтозна, може, майбутній підозрюваний... Реальний вбивця Наташі Штос!.. Вона ж помирала у ванній кімнаті, а вони тусувалися й веселилися в її домі... Вона помирала через стінку від них, а нікому й діла до неї не було... Всім на все плювати... Ось як зараз...

І ось я тусуюсь у компанії, де всім на всіх плювати, думав я. Тому що в мене талант потрапляти до таких компаній. Тому що я сам — частина компанії, де всім на всіх плювати. До того ж я чув, як Нестор сказав, що «байкерів» отоварює охорона. І нічого не зробив, просто звалив разом з усіма.

Тому що мені теж плювати на тих «байкерів». Я взагалі їх не знаю.

2

І де я ту багнюку знайшов? Наче ж на вулиці все підмерзло. Бач, джинси заляпав...

Під підошвою хруснуло бите скло. Добре, що не встиг роззутися! Та й навіщо роззуватися у власній квартирі? У нас нескінченний ремонт, тут можна навіть спати в кросівках. Але звідки скло?

Я стільки випив, що вже мав би злягти, але все ще бадьоро функціонував на амфетаміновому паливі, як заведене ведмежа з вічним двигуном у пластиковій дупі. Я допив чергову пляшечку мінералки і викинув її просто під ноги.

Я так і не включив телефон. Звичайно, Марина вже пішла на роботу. Але ж який срач вона цього разу залишила,— раковина повна брудного посуду, розкиданий одяг, всі ці трусики, ліфчики, кофточки, джинсики, ножиці, креми, косметичні приладдя, вся ця мішура розлетілася, наче нею вистрілили з велетенської хлопавки. І це бите скло... Що цього разу? В кутку валялась перекинута ялинка з одною іграшкою і сиротливим дощиком, на столику пуста пляшка з-під лікеру, повна бичків попільничка, темний від крові платок і дві брудні склянки. Дві.

Це її подруга, думав я. Ця скажена сука, що ненавидить мене, всіх чоловіків, увесь світ. На підлозі валялося наше фото в рамці, зроблене минулого літа: Судак, обнімаємося, щасливі, сонце, море, якийсь вітрильник... Ось звідки скло — вона розгатила фото, пошматувала наш тремтливий спогад: Марина і моя рука на її плечі залишилися на одному клапті, залишок мене — на другому. Відірвала, так би мовити, мене від себе. Також виявилося розбитим скло на балконі, на кінчику гострого уламку червоніла кров. Краплі крові були й на підлозі, і на ковдрі біля балкона. На ліжку валявся брудний молоток. Біля нього — пожмаканий папірець. Я розгорнув його: на звичайному аркуші формату А-4 червоними штрихами намальований чортик з ріжками та хвостом.

Я вийшов на балкон, закурив. Кружляли безтурботні сніжинки. Я ловив їх язиком, хижацьки посміхаючись катастрофі, що насувалася. Вже насунулася.

Бабуся
1 ... 24 25 26 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"