Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

– Ви згадали, що руки чоловіка під час сну здебільшого крижано-холодні. Чи не помічали ще якихось ознак?

Останнє запитання було виразно неприємне для неї – нагадувало про щось, що хотілося забути.

Повагавшись хвилину, вона відповіла:

– Справді, мій чоловік, коли спить, справляє дуже неприємне враження. Протягом ночі ні на хвилину не прокинеться і виглядає, як мертвий: тіло страшенно холодне, не чути дихання, серце не б’ється. Пам’ятаю жахливу ніч, коли вперше це зауважила. Подумала, що він раптово помер. Мої розпачливі волання на допомогу, спішно викликаний лікар виявився безпорадним і констатував смерть. Можете уявити мою радість, переляк і подив, коли рівно о восьмій ранку чоловік устав з постелі здоровий і бадьорий, як завжди. Поволі звикла й до цього.

Я слухав її одкровення зі зростаючою цікавістю.

– Ваша розповідь, – зауважив їй, – має ознаку чогось настільки незвичного, що часом схиляє до визнання рації за спіритистами. Але позаяк я не маю симпатій до їхньої теорії, то – попри виразні каталептичні синдроми у вашого чоловіка – спробую пошукати іншого шляху до істини. Не вірю (бодай у цьому випадку) в існування так званого астрального двійника. Але, щоби цю проблему розв’язати, мушу докладно придивитися цьому суб’єктові. Чи бачили ви його обличчя під виразним освітленням? Чи не пробували під час «галюцинації» запалити лампу?

– На жаль, ні. Я була надто перелякана, щоби наважитися на щось таке – не сміла руки простягнути.

– Отож-бо й є. Обидва ми бачили нечітко: ви – при непевному сяйві місяця, я – під імлистим світлом ліхтаря, ще й звіддаля. Треба це виправити.

– Пане докторе, я не можу довше наражати себе на такі експерименти – задорого мені коштували би. Якщо ваш погляд на справу є слушним, загрожує мені поважна небезпека. Сама не відаю, як повестися. Може, розповісти про все чоловікові і за допомогою поліції звільнитися від зухвальця?

– А якщо професор знає про цю людину, з якою перебуває в якомусь особливому зв’язку? Ні, шановна пані, цього наразі чинити не можна.

– То що ж робити?

– Єдиний вихід, на мою думку, такий: коли чоловік засне, прошу залишити світло у спочивальні, самій же провести ніч в іншій кімнаті, замкнувшись міцно на ключ. Не думаю, щоби той наважився на ламання дверей: це наробило би багато галасу і збудило би цілий будинок – попри зухвалість щодо вас, ця людина явно не позбулася засобів обережності і рахується з неприємними наслідками. Крім того, прошу мати під рукою зброю про всякий випадок. Звичайно, ранком, близько сьомої години ви повернетесь до спальні, щоб не будити підозр у чоловіка.

– Дякую, пане докторе, мені здається, це чудовий спосіб.

– Лише тимчасовий – знайдеться ліпший у майбутньому. Але ходімо далі. Зовнішній вигляд професора я знаю дуже добре – мав змогу придивитися до нього колись під час лекцій та останнім часом завдяки близькому сусідству. Тим не менше, вважаю, що ваш чоловік мене не знає з вигляду.

– Я цього певна. Не звертає уваги на оточення, особливо на людей, з якими не підтримує товариських стосунків.

– Власне. Те ж саме і я зауважив. Це мені дуже з руки.

– Ви наміряєтеся стежити? – запитала трохи неспокійно.

– Мушу, це мій єдиний засіб. Прошу не хвилюватись – я зумію бути обережним. Але не відходьмо від теми. Здається, ваш чоловік злегка припадає на одну ногу?

– Так, на праву.

– Чи причина вам відома?

– Звичайно. У молодості з ним трапився нещасний випадок, після якого залишилися виразні сліди – на правому стегні має широкий шрам.

– Гм… так. Чи були ви коли-небудь у робітні професора, з якої виходить і де зникає його «двійник»?

– Ні. Туди мені заходити не можна.

– Дивно. Отже, чоловік має свої таємниці. Чи не намагався вмотивувати цієї заборони?

– Казав, що робить це, побоюючись за мене. У кабінеті зберігаються всілякі наукові пристрої та препарати, з якими належить поводитися надзвичайно обережно.

– Гм… можливо. А тепер, на завершення, дозволю собі поставити ще одне питання. Трохи клопітке, але, може, відповідь полегшить мені завдання. Чи міцні ваші подружні стосунки?

– Я кохаю його, обожнюю. Він добрий до мене, ні в чому мені не відмовляє.

– Даруйте, у цьому я ніколи не мав сумніву. Йдеться про стосунки статеві.

Пані Ванда злегка зашарілася і відповіла зніченим голосом:

– Із цього погляду належимо до винятків. Можна вважати нас за аномалію: зближуємося рідко, причому не відчуваємо особливого задоволення. Взагалі, як на мене, не вважаю статевого акту за невід`ємну частину супружнього співжиття.

– Так, залежить від поглядів й організму.

І на цьому я закінчив співбесіду, прохаючи надалі про частіші контакти зі мною, необхідні для подальшої співпраці. Пообіцяла зі вдячністю в очах.

Від того дня бачилися щодня. Професорова здавала звіт зі своїх спостережень, які я співставляв із власними, причому взаємодоповнювалися і взаємопояснювалися вони чудово.

Ще того ж самого вечора я побавився у детектива. Бажаючи мати про всяк випадок свободу дій у присутності Челяви й уявного «двійника», змінив до невпізнання свою зовнішність у стилі а la canaіlle і в засмальцьованому одязі чекав на сходовій клітці.

Після десятої, як завжди, відчинилися двері кабінету професора і звідти з`явився таємничий суб’єкт. Я перечекав, поки він вийшов із брами, після чого, скориставшись власним ключем, вислизнув услід за ним на вулицю.

Він поквапливо йшов у бік підміських бульварів, час від часу обережно оглядаючись. Тоді я ховався за дерева чи будинки, поки не потрапили ми до більш залюднених місць. Тут я був уже вільний. Обідранець волікся по злиденних вуличках, занурювався у якісь кручені завулки, губився в типових для великого міста сліпих вуличках, темних і похмурих.

Очевидно, був у цій стороні постаттю популярною, бо що пару кроків надибував знайомих, подібних до нього обдертюхів і відчайдухів, які вітали його сердечно – грубуватими прізвиськами. Кілька разів, на мій великий подив, долинуло до мене ім`я Стахур.

Нарешті волоцюга завітав до якогось дуже підозрілого шинку з характерною вивіскою «Корчма під Рудою Бертою». З її нутрощів вже на значній віддалі було чути п`яні крики і співи розгуляних гостей. Ще раз уважно оглянувши револьвера, захованого в кишені мого обдертого сурдута, я, в свою чергу, ввійшов до того земного ельдорадо.

Перші погляди, кинуті довкола, пояснили, де я є: в одній із найогидніших нір, в одній із тих таємничих криївок, у яких чаїться злочин і його супутники. У низькому, безнадійно брудному приміщенні забавлялися серед густої мли диму зі сигар, люльок і цигарок кільканадцять осіб мішаної статі. Кілька чоловіків із розбійницькими обличчями грали під вікном у карти, інша група без пам’яті смалила тютюн при повних склянках абсенту, із закутків чувся цинічний сміх