Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 79
Перейти на сторінку:
ще не всі господині палили піч, ще й овець не вигнали з обори, а моя Мирося уже бреде до сусідів.

– То де та ваша Ганя, хіба ще й досі спить? – ще сама маленька, нянька по-діловому заглядає до колиски, руки впирає в боки.

– Спить! – Настя у золі вимочує прання. Виймає із печі ще теплого баняка, ще раз ллє у ночви воду. – Хай відкисне, – пояснює Миросі.

– Нехай-нехай! – Мирося тут при ділі, вона крутиться біля колиски. А сама боком-боком, та й підсувається до столу, туди Настя зараз ставитиме сніданок – пшоняну молочну кашу, що цілу ніч упрівала в печі.

Їдять…

– Як смачно! – облизує Мирося по всьому ложку.

– Може, хочеш ще?

– А є?

– Ще трохи є, на дні, – сміється Настя.

– То висипай! Або, ні… – Мирося підхоплюється на ноги, мерщій біжить до печі, засовує ложку у баняк і їсть. – Я вишкребу гарно, аби баняк був чистий?

– Шкреби-шкреби!

Як усі наїлися, Митро іде із хати – на роботу. Настя й собі збирається.

– Миросю, я піду полоскати шмаття аж до гребельки, до чистої води, буду нескоро, то ти ж гляди дитини, – наказує.

– Добре! – обіцяє їй Мирося і, сита та впокоєна, сідає колихати люльку.

Ганя спить, але недовго. Ще, мабуть, мати не відійшла далеко, а дитина вже й прокинулась і починає пхинькати.

– Спи, я тобі сказала! – погрожує кулачком Мирося, бо щойно сама так гарно примостилася у вишитих подушках на ліжку. – От-от була б заснула!

А перина у Насті така м’яка-м’яка, геть чисто вся із пуху, і це не те що у нас вдома було спати – на жорсткому сіні.

Але Ганя вже не спить, вона щосили пручається.

– Ну що тобі?! Може, заспівати?

І Мирося починає нагадувати колискових пісень, яких їй співала Ганя. Вже й нянька співає, аж захрипла, а дитина не спить – і все! Мирося то колисала люльку, а це уже так трясе, що дитина мало-мало із люльки не випаде, та все плаче.

Вже у Миросі від вереску починає боліти голова; дитина плаче, аж заходиться, захлинається і хрипить. Мирося озирається на двері: вона знає, що там через сіни сидить Ганина рідна баба, Олександра, вона, певно, добре чує плач своєї онуки?! Але баба не йде, геть і з хати не виходить!

Бо вони із невісткою у великій сварці. Молоді після весілля спочатку жили у Настиних батьків, а потім перейшли сюди – забрали собі аж половину хати! Чимось дуже не вгодила Олександрі найстарша невістка, не схотіла свекруха тепер бавити їй дитину: нехай онука кричить, нехай хоч репне, вона таки не прийде.

А Миросі вже терпіть не сила.

– То це так?! – кричить Мирося до колиски. А тоді зігнулася та й – ляп! ляп! – та й наплескала крикуху по малесенькому личку. Надавала ляпасів долоньками щосили, воно й затихло, тільки злякано сопе і крекче, і мружить очки. Миросі ж геть не страшно дитину бити: перше, вона тепер сама у хаті, за хазяйку, а по-друге – нехай би не кричала, нехай би слухала та Ганя, що просить її тітка!

У Гринюків на вікнах фіранки. Це Олександра потрудилась: біле полотно, а по ньому – вимережила сірим квіти, по листочках ще й довгі крапки розкидала, от як гарно!

У мене ж на те ніколи не було часу, та й для фіранок полотна за що було купити? Із грубого таке не вийшло б, а так хотілося, аби і в моїй хаті було гарно! Тому я, хоч і не вміла читати, але коли ходила на базар, дорогою назад завертала до пошти, та й купляла там газету. А вже вдома моя Маруся вирізала по газеті гарних візерунків – наріже ромбиків, зірочок, крапочок й кружечків – та й начепить на піввікна. А ще – поначіплює Маруся ту красу попід образами, і на поличках у посуднику намостить.

– Мамо, а купіть ще трохи стружки кольорової? – часом просить у мене. – Хочу наробити гарних квіток.

– Добре.

І я приношу їй із Ц. у торбинці білу, зелену, червону стружку, що аж очі вибирає. А тоді Маруся сяде біля вікна, у неділю, та й вигадує, мудрує над тим папером – щось ріже, в’яже, крутить… І такі у неї гарні ті букетики виходять! На Різдво як поначіплюю Марусиних квіток до образів; маю час, то сідаю напроти та й милуюсь.

– От уже в нас у хаті від кольорів як рясно! – каже Ганя. – До кого не зайдеш, то такого, як у нас, немає!

Бо ніхто таких букетів, як моя Маруся, в селі не вмів робити. Маруся зразу на роботу до колгоспу не ходила, сяке-таке допомагала мені у хаті. Бо на городі, на сонці їй довго не можна було бути: у Марусі хворі руки – шкіра на вітрі тріскала.

– Ще як батько ваш був живий, – сиджу, бувало, і розказую

1 ... 24 25 26 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"